Розділ XIII

За логікою, демон мав би йти на зближення, оскільки ефективність маґії, яка спиралася виключно на голу силу, була дуже чутлива до відстані. Проте не робив цього, а тримав початкову дистанцію, навіть дозволив Йорвертові ще трохи відступити. Така обережність (якщо не сказати, боязкість) була досить симптоматичною, вона цілком узгоджувалася з усіма хроніками часів Мор Деораху, а також із відьомською тезою про те, що демони є найнижчою формою буття. Найнижчою в тому сенсі, що після своєї смерті вони вже ні в кого не перевтілюються і жодним іншим чином не продовжують свого існування, а їхні сутності, що колись були людськими душами, просто щезають, розчиняються в порожнечі за межами всіх світів. Тієї ж думки дотримувався й великий Ірдан аб Брін, який детально проаналізував цю теорію в своєму трактаті „Обтяжені Злом; деякі міркування щодо природи демонів“. Зокрема, він стверджував, що тільки цим можна пояснити, чому в четвертому сторіччі Китрайл відкликав усіх демонів до Ан Нувіну, а не наказав їм битися до кінця, щоб наостанку завдати людям якнайбільшої шкоди. На відміну від чудовиськ, для яких потрібна лише Темна Енерґія, трансформована в Темну Матерію, демони не можуть існувати без людських, нехай і пропащих, душ; а Китрайлові не до снаги їх створити, він лише живиться тими, що потрапляють під його владу.

— Ти дуже вправний, хробаче, — озвався демон. — Але я сильніший, витриваліший. Ти втомишся швидше за мене.

Йорверт це розумів. І починав боятися, що йому зрештою доведеться вийти на поверхню, а потім вишукати спосіб, як непоміченим повернутись у Тиндаяр і чимшвидше пробігти майже три тутешні милі до Лахліну, де Ан Нувін не зможе його дістати. Це вже було не просто припущення, це був ґрунтований на фактах висновок — бо інакше демон не став би ганятися за ним по всьому Абраду, а влаштував би засідку під Архарськими горами…

Минуло ще хвилин десять, а може, й усі двадцять. Йорвертові вдалося кілька разів досить досить дошкульно вжалити демона, а той поки не знаходив слабин у його захисті. Проте напруження потроху давалося взнаки, Йорверт помітив, що втрачає концентрацію, а це було дуже кепсько. Крім того, йому доводилося розпорошувати свою увагу, пильнувати весь довколишній простір, щоб не проґавити появи інших демонів. Коли ж він відчув чиєсь швидке наближення, то вирішив, що далі битися не має сенсу, і вже збирався був полишити Тиндаяр, аж раптом здаля долинув знайомий дівочий голос:

— Тримайтеся, лорде Йорверте!

Повз нього шугонула чорна блискавка і вразила демона потужним розрядом Темної Енерґії. Той не зміг блокувати такий сильний удар і похитнувся. Йорверт негайно скористався нагодою і став інтенсивніше бомбардувати його чарами, не забуваючи, втім, і про захист. Ще одна блискавка, надіслана вже з ближчої відстані, збила демона з ніг, але за мить він з лютим ревінням підхопився і стрибнув уперед, на Йорверта, в останній спробі виконати своє завдання й покарати відступника. Однак у верхній точці траєкторії стрибка його вразила третя блискавка й відкинула в протилежний бік.

„Вона як відьма,“ — подумав Йорверт. — „Ті теж полюбляють вергати блискавиці. Тільки не чорні…“

Гепнувшись додолу демон уже не підвівся. Темна Матерія його тіла стала розпадатися, знову перетворюючись на Темну Енерґію, а кілька маґічних ударів, завданих Йорвертом для більшої певності, лише прискорили цей процес. Якщо вірити відьмам та Ірданові аб Бріну, цей демон пізнав істинну, остаточну смерть, після якої його дух відійшов у небуття…

Тендітна жіноча рука міцно вхопила Йорверта за лікоть.

— Ну, все. Забираймося звідси, поки інші не з’явилися.

Перш ніж він здобувся бодай на слово, Елвен підняла його разом із собою в повітря, і вони помчали на північний схід з такою карколомною швидкістю, що Йорвертові аж дух захопило.

— Дякую, пані! — гукнув він, намагаючись перекричати свист у вухах. — Ви нагодилися дуже вчасно. Без вас я б не впорався… А як ви дізнались?

— Сама не розумію. Просто відчула, що ви в небезпеці. Дуже чітко відчула, дуже гостро — і за цим відчуттям навіть змогла зорієнтуватись, у якому напрямку вас шукати… Ви вистежували Фейлана аб Мередида?

— Ще ні, але збирався. Згодом хотів зайти до Кіннана аб Мадоґа, обережно розпитати його, та спершу вирішив надіслати листа батькам.

— Ясно. Тепер це буде складніше, ніж досі. Схоже, Ворог оголосив на вас полювання.

— Схоже, що так…

Решту шляху вони подолали мовчки, бо розмовляти в таких умовах було важко. Йорверт пильно стежив за потоками Темної Енерґії, побоюючись нового нападу, проте в Тиндаярі все було спокійно. Китрайл не квапився надсилати по його душу ще одного демона.

Досягнувши Вельґінської затоки, що омивала середньо-західне узбережжя Лахліну, Елвен уповільнила політ, зупинилася, й обоє стали на ноги. Йорверт не міг бачити обличчя дівчини, але чув її рівне дихання і був украй вражений тим, що після такого швидкого й тривалого левітування вона нітрохи не втомилася. Сам би він зараз упав і ще б довго не зміг підвестися.

— Отже, — сказала Елвен, — вам доведеться відмовитися від прогулянок на Абрад. Ви були пов’язані з Ворогом, і тепер очевидно, що він досі відчуває вашу присутність.

— Гадаю, що в Тиндаярі він може відчути будь-кого, — зауважив Йорверт. — За винятком, хіба що, території під Лахліном.