Розділ «Присмак зеленого чаю»

Лікарня зустріла розігрітими східцями і пусткою коридорів. Всередині не було жодного обличчя, зате з вікна простежувався увесь внутрішній двір, все одно що на долоню лягав. Там зараз прогулювалось кілька поодиноких силуетів. Валя мимоволі спинилась й притислась до скла. Осяяні сонцем пацієнти відділення крокували по звичному колу, як вчора, позавчора, тиждень, місяць, рік тому, хоча… тоді тут могли прогулюватись інші. Власне, цей факт мало що змінював у загальній картинці. Валя здригнулась.

– Не бійся. Це лише звичайне медичне відділення.

– Так… але…

– Їй тут допоможуть.

Жінка невпевнено озирнулась, і Анатолій пригадав, як під час першого візиту сюди йому так само увесь час хотілося озирнусь. Страх? Ні, то був не зовсім він. Власне, чого боятися? Кого? Вже перше обличчя в коридорі, на яке він наштовхнувся, довело: озираються тут лише здорові, хворі дивляться вглиб.

– Швидше б до Іри, – голос Валі тремтів.

– Ходімо вперед, он до столу чергової сестрички.

Жінка пришвидшила крок, проте, підійшовши ближче, вражено спинилась. Її спинили квіти. Так-так. Зів’ялі й змучені, вони приречено схилили голови у вазі, перетворившись на мерців, котрих виставили на загальний огляд – милуйтеся. Валентина змучено прошепотіла:

– Ромашки…

Похапцем відвела погляд й прохально звернулася до чергової:

– Викинули б ви букет.

Медсестра відірвалась від записів й подивилась спочатку на відвідувачку, а потім на вазу:

– Це ще з якого дива. У нас прибиральниць – цілий штат, а я з букетами носитися буду.

Валентина мовчки підійшла впритул, мовчки забрала вазу й мовчки опустила у відро для сміття.

– Ви… ви що собі дозволяєте?!!! Ану геть звідси, хуліганка якась. Я зараз охорону викличу.

– О! Для цього час знайдеться. А як ось таке впливає на психічний стан хворих, ви не потурбувалися? Я вже не кажу про елементарні норми гігієни.

Жінка войовниче підхопилася зі стільця й приготувалася розповісти все, що думає і про відвідувачку, і про норми гігієни, однак на ґвалт вийшов завідуючий Володимир Іванович та здивовано звів брови.

– Що тут, дозвольте поцікавитись, відбувається?

Медсестра застрибала довкола, хаотично розмахуючи руками, натомість Валентина стояла непорушно, дивлячись прямо в очі людині у білому.

– Володимире Івановичу, вибачте. Доброго дня. Це сестра моєї дружини, Валентина.