Розділ «Анна Хома Репетитор»

Не те, щоб Андрій не любив попсу.

Він не любив таку попсу, яку не можна було взяти і вимкнути.

— У Остапа ніколи-ніколи не було стільки народу, — широко розвела руками, в яких на жаль, вміщалося лише по одному маркеру, Віра. З її вигляду можна було припустити, що народу набралося з мільйон, не менше.

Скрушно зітхнувши, Андрій посунув нагору, слізно благаючи себе не втручатися. Напхати у вуха вати. Заклеїти дверні щілини. Перемучитися. Але хворів давно і безнадійно, тому ніякі тверезі аргументи не допомогли.

Постукав. Виключно для хоробрости, бо почути його ніхто й не зміг би. З завмираючим серцем прочинив двері.

Першими запали в очі голі стіни і стеля. О, з буди повиганяли всіх песиків! Рулєс![6]

На канапі й навколо комп’ютера тусувалися кілька підлітків, а Остап у червоних штанях з кишенями на колінах і в сорочці навипуск як справдешній ді-джей зважував у руках два компакти. Акуратна сіра прилизаність учорашнього Фаната зникла.

З-поміж підлітків завважив одну дівчинку. Гарна. Тонкокрила.

Усе це Андрій охопив одним поглядом і, звертаючись до господаря кімнати, голосно проказав:

— Я з нижнього поверху! Просили переказати, що, коли не поглухнемо, то обов’язково завітаємо до вас на дискотівку!

Остап блимнув на нього чорним оком і… повернувся до своїх компактів.

Андрій чекав.

Поступово на чужорідний звук пооберталися решта тінейджерів.

Андрій і далі тупо чекав.

Дівчинка ліниво потягнулась і, проігнорувавши прибульця, вкинула до рота «Орбіт».

Андрій хутко зметикував, що чекати далі безглуздо. Зарахують до ідіотів і будуть недалекі від істини.

— Привіт! — гаркнув він, усвідомивши, як підло кинули його щойно Остапчик енд компані. Мовляв, хотів розборки — маєш, а ми постоїмо, подивимось. Та ж на прохання зменшити гучність музики кожний поважаючий себе меломан обов’язково її збільшить!

Сакс і маст дай[7] виходить!

Рудий меломан з сі-ді плеєром у руці і довгим чубчиком на поголеній голові, похитуючись зовсім не в такт усеохопному музону, відреаґував першим:

— Що він хоче?!