Розділ «Анна Хома Репетитор»

Про шефа, який, зачувши про хворобу свого улюбленця, кинеться до аптечки, тицьне Андрієві до рук шприца і ампулу вітаміну В12, упхне до клітки і накаже зробити удавові заштрик, бо десь вичитав, що це допомагає, і все це станеться настільки блискавично, що він і рота не встигне роззявити… Про шефа, який зачинить за ним дверцята, оббіжить клітку і впаде навколішки перед млявим, з запаленими очима удавом і благатиме не помирати… про м’якосердного і несамовитого шефа він тієї ночі навіть не згадуватиме.

Викликаний, врешті-решт, ветеринар спокійно увійде до клітки (де мертвий Андрій Шелепінський простоїть стовпом сорок хвилин і по-справжньому не вмре лиш тому, що удав за спиною не рухатиметься), спокійно огляне абому і пропише гліцерофосфат кальцію, полівітаміни і опромінення ультрафіолетом.

І абома піде на поправку. А згодом настільки звикне до рук свого годувальника, що черкатиме рашпатою мордою йому по пальцях. Бавунькатиметься.

— Я тебе влаштував, чоловіче, я мушу знати, чому ти пішов звідти? Як психолог і як твій друг.

— Але насамперед — як психолог.

— Аякже! Я — аналізатор. Аналізую, співставляю і роблю висновки, — робив, бо ти чомусь раптом відмовляєшся надавати мені необхідну інформацію…

— Про мене ти теж робив певні висновки?

— Слухай, чоловіче, ми відволікаємося від теми…

— Теж?!

— Два дні і одну ніч на тижні, плюс вівторки і четверги під час канікул ти стабільно проводив у обстановці, м ’яко кажучи, далекій від побуту пересічного українця. А навколишня дійсність, як відомо, формує наш світогляд, хочемо ми того чи ні.

— І які ж висновки?

— Давай бартер: я тобі свої висновки, ти мені — причини своєї відставки.

— Мало грошей.

— Ха! Три роки тобі це не заважало. Мовчиш. Знаєш що? Добре, що в тебе немає телевізора, я зараз працюю над дипломною «Зв’язок екранного насильства з агресивною поведінкою підростаючого покоління», а це тобі не шубу в труси заправляти. Після одного розрекламованого на Ті-ві боксерського чемпіонату в Америці зросла кількість вбивств, причому, коли програвав білий боксер, вбивали білих, коли чорношкірий — чорношкірих. Наше життя інколи залежить від того, чи подібні ми до жертв з трилерів. Як тобі це подобається, підростаюче покоління? Мовчиш?.. Висновки, кажеш? Тобі скоро вісімнадцять, якщо не помиляюсь. Якщо порівняти тебе з Андрієм трирічної давності, то ти перестав бути схожим на жертву. Можна сказати, набрався хоробрости. Від тебе теперішнього можна чекати чого завгодно.

…Двометрова загорожа раптом здається маленькою і ненадійною. Він востаннє озирається на неї, як боксер, що покидає ринг за мить до фінального гонгу, не вигравши і не програвши чемпіонату. Назло агресивному підростаючому поколінню і всезнаючим психологам.

Так нікому і не виявив він причин свого звільнення. А ЯК зізнатися, що через три роки і вісім місяців, однієї нічим не примітної суботи, несподівано і сильно йому стало шкода ТИХ, що у клітках?

Смішно кому сказати. Та й не повірять.

Чесно кажучи, Андрій боявся зустрітися з Остапом віч-на-віч після всього, що натворив напередодні. Але мусив.

Популярний музон завзято дубасив кулаками у стіни, двері, вікна, по голові, істотно впливаючи на всі життєво важливі процеси організму від мислення до травлення включно і викликаючи у ньому важко втамовуване бажання оглухнути.

І це вони називають звукоізоляцією!