— Підемо до мене на хату?
Дівчина змірює презирливим поглядом і трьома недрукованими літерами відшиває недолугого залицяльника.
«Так тобі й треба!», — втручається свідомість, яку нагле усунули від прийняття рішень. Але голос розуму нині заслабкий, щоб перекричати надзвичайну загостреність барв, ламкість ліній на противагу чіткій окресленості фігур. Він ніби втрапив на фотоплівку, де одні деталі хитро підкреслені, а інші заретушовані. Свербить устряти до якоїсь кулачної сутички, щоб спустити пару і забутися, не блукати зачумлено. Не сприймати світ оголеними кінчиками кожного нерва.
Дівчата залишаться далеко позаду, коли несподівано обжалить чиєсь:
— А далеко ваша хата?
Це ота друга наздоганяє його і, не чекаючи відповіді, прилаштовується поруч.
Наступного дня він з уже забутою легкістю прогулює школу.
Одначе третього дня одне невинне зауваження змушує його отверезіти.
— Тут би мало бути дзеркало, — потягуючись, вказує на стіну Надя. Тоді встає з ліжка і неквапом, впевнено, у його футболці йде на кухню. Робити канапки.
Хтось, приспавши його пильність, крихта по крихті починає привласнювати світ, у якому він існує. За який він заплатив достатню ціну, аби бути там ким йому заманеться.
Хтось починає загрожувати недоторканності ЙОГО ТЕРИТОРІЇ!
«Так тобі й треба!», — втручається цілковито відсунутий на манівці глузд, і цей тихий шепіт розриває на друзки фантастичну фотоплівку останніх днів.
— А я думав повісити дзеркало в коридорі, — обережно закидає він, і собі приплентавшись до кухні. Без футболки і без ілюзій.
— Ні, насамперед у спальні, — заперечує вона, тонесенько нарізаючи твердий сир. Ковбаса вже лежить порізана.
Учора вона ходила на закупи і принесла харчів на багато днів уперед. І півдня бідкалася, що він не має холодильника.
Скільки ж вона вчора розтринькала його грошенят?
Випровадити її виявиться не так уже й легко. Вона стоятиме перед дверима і мовчатиме, довго й нудно, сподіваючись на пояснення. На рік старша за нього, нічим не примітна, геть не стильна.
Потерпаючи від того непотрібного стояння, він витягує з кишені останні гроші й простягає їй.
Вона ображено спалахує, розвертається до дверей, переступає поріг і… передумавши, швидко вихоплює у нього з рук цю плату.
Гроші майже символічні, але ж останні. Зарплата за два тижні. Доведеться позичати в Славка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Репетитор» автора Хома Анна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Анна Хома Репетитор“ на сторінці 103. Приємного читання.