Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Що за діти пішли?

Він похмуро глянув на онімілого репетитора, але слухняно потягнувся за мобільником. Теж мав сьогодні мирний настрій?

— Маріє? Все гаразд, не плачте. Ми її знайшли… Так, не додивились, всі ми не додивились. Заваріть чаю з липи, ми зараз будемо. І… ще одне. Передзвоніть до мене в село, попередьте, що ми нині не приїдемо. Якось іншим разом. Коли я підлікуюся у кардіолога.

Останнє зауваження адресувалося Андрієві. Мовляв, довів…

«Що ж, всі ми різні: кому кардіолог потрібен, а кому — психіатр…»

— Добренько. То що сталося, Вір? Я не розчув, про що йшла мова. На нього не дивись, він дуже вчасно онімів.

Лікар важко опустився на бортик праворуч від них. Відчувалося, що день не минув для нього безслідно.

— Нє-а, він просто жабув букви, — серйозно пропищала мишка.

— Що-що?

Андрій перевів погляд на небо. Вчасно оніміти — класна штука. Нічого нікому не треба пояснювати.

— Угу, дорослі тоже… теж жабувають букви. І ти жабуваєш, я все жнаю.

— Хай буде так. Марія приготувала чай з липи.

— Гарячий-гарячий?

— Аякже. Але ми будем пити з ложечки і дути на неї.

— І буде йти пара?

— Обов’язково. Йдемо?

— Угу. А ти чого сидиш?

Андрій нахилився вбік, підклавши долоні під голову.

— Ти будеш тут спати?

Угу. Довго-довго.