Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Крім того, репетиторство сьогодні — досить високооплачуване заняття.

— Ви… ви збираєтесь мені платити?

— Аякже. П’ять доларів за тригодинне заняття.

— П’ять…

— Мало?

Чи мало?.. Залежить від того, за який відтинок часу платити: якщо за всі вісімнадцять років…

— Найміть психолога.

— Вихователька якраз і мала диплом психолога. Ні, Андрію, ти маєш до них підхід, а вони — найважливіше, що в мене є. Може, вже пізно щось міняти, може, я хапаюся за соломинку, але я не хочу втрачати жодного шансу, навіть, якщо цей шанс звалюється під колеса моєї машини. Я не хочу остаточно втратити своїх дітей.

Очі лікаря з карих перетворилися на чорні, липень з сонцесяйного став палючим, сухість у роті перетворилася на гірч. Серце втрапило в яму, з якої вибралося вщент покалічене, не здатне перепомповувати через себе потужну хвилю його туги.

Як це — втрачати дітей? Так само, як втрачати батьків? Чи ще гірше?

— Чому мовчиш?

Андрій знизав плечима. Він змучився. Страшенно. Ніби носив на плечах бетонні плити.

— Можна мені йти?

Лікар подивився на нього так, ніби вперше побачив.

— Вибач. Ти маєш свої справи.

Не те слово, повнісінько справ! Найперша і найважливіша — знайти придатний люк, бажано — з тих глибших, і друга — випити за упокій своєї душі.

— Але пропозиція залишається відкритою.

— Всього доброго.

— Почекай, а крекери?

— Віддайте своїм дітям!