Розділ «Анна Хома Репетитор»

— А в мне КРУ[3] на носі! Ви хочете штрафи платити?

— Сьогодні ж заповню всі історії, чесне піонерське.

— Всі не треба, тільки ваші. Ось, наприклад, — вона розгорнула одну з історій. — Хворий Крайник. Ще в п’ятницю ви наказали ввести йому знеболюючі середники. Чому дотепер цього ніде не зареєстровано? Де ваш підпис в наркотичній карті? — Вона вказала на порожнє місце у графі «підпис лікаря (розбірливо)».

— Вам би не старшою сестрою працювати, а старшим прокурором, — схиляючись перед неминучістю, дістав лікар капілярну ручку.

Андрій міг, звичайно, дивитись у протилежний бік. Теоретично. Але людина так влаштована: на що тобі звернули увагу, на тому ти й зосереджуєшся. Тому він мимохіть втупився у графу. І прочитав: «Дудій І. В.».

ДУДІЙ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ.

Мимо прошкандибала жінка на милицях. Ніби й не стара, а вбрана в старе ганчір’я. Зовсім не дивно було зустріти в хірургії жінку на милицях. Проте Андрій відсахнувся. І вдарився спиною об одвірок. А всередині все затерпло.

…Мама торкається його волосся, але не гладить його, а просто перебирає пасма: «Він — лікар-хірург. Принаймні, збирався ним стати».

Все збігалося.

«Я не буду тобі брехати, як брешуть інші матері-одиночки…»

Все справджувалося.

«Я розкажу тобі казку, яка не буде казкою…»

Все спливало в пам’яті. Окремими скупими слайдами. Часточками.

…Його самого ще немає. Його мамі — сімнадцять, майже доросла. Його майбутній батько навчається на п’ятому курсі медінституту, майже лікар. Надворі — майже Новий рік. Все у них попереду… майже…

— Ходімо, — крізь вату просочився до нього голос, і він відчув на своєму плечі руку.

Добре, що власник голосу був заклопотаний своїми проблемами і не зважав ні на кого.

Добре, що хірургія була розташована на шостому поверсі, отож спуск до лікарняного парку ще зайняв трохи часу.

Добре, що на шляху їм трапився буфет, і вони затрималися біля нього, придбавши пачку крекерів і два соки. Вірніше, придбав їх чоловік у костюмі огіркового кольору, а нести доручив Андрієві, який зроду не носив нічого важчого за пачку крекерів і два соки.

Та дуже добре, що він мав можливість оговтатися й позбирати докупи розпорошені у минулому думки.

Не кожен день випадає зустріти батька. Йому ось випало вперше за вісімнадцять років. По-диявольськи дивне відчуття.