Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Де там, гори не всилить. Її вчіпить параліч.

За поворотом лунає веселий сміх.

Завтра переходить у вчора. Без вороття.

Іра блукає зимовим містом до глибокої ночі. Біля під'їзду їй назустріч квапиться бабуся. Захворів завідувач кафедрою, і здачу заліків перенесли на понеділок.

Іра йде на кухню і все розповідає бабусі. Без емоцій. Як десять років по тому розповість про все її правнукові.

Олена Іванівна мовчки помішує ложечкою цукор.

— Дивно, що він тобі теж сподобався, бабусю.

— Дивно.

— Чому ти не хотіла поставити йому тієї злощасної оцінки?

— Я хотіла побачити, як він долає перешкоди…

— Ти задоволена?

Олена Іванівна встає і йде до своєї кімнати. Іра плаче. Раптом вона звертає увагу на годинник. Минуло дві години, відколи бабуня пішла до своєї кімнати, а Іра не пригадує жодних звуків звідтіля. Вона квапиться глянути, що там коїться.

..Лікар зі «швидкої» авторитетно заявить, що ця жінка мертва щонайменше дві години. Інфаркт міокарда.

— …Славку, ти прийдеш на мій похорон?

— Які питання, ми ж друзі!

— Вип’ємо за друзів, які підтримують нас навіть в день нашого похорону.

— Вип’ємо…

— Славку, то в тебе точно немає якоїсь фузії, що відправила б мене до прабабці?

— Я запитаю в знайомих.

— Ти справжній друг.