Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Я хотів би дізнатись… якщо ви знаєте, звичайно…

— Я знаю, що ще трохи — і ви застудитесь.

„Ну, припустимо, двічі на день застудитися неможливо“.

— Тут неподалік моя знайома живе, вона давно запрошувала на чай з малиною. Думаю, для вас підшукалося б зайве містечко за столом. Там і поговоримо.

Якби арка, що знаменувала базарний вхід, впала і тріснула його по маківці, він би не був такий вражений.

Ні, погляд начебто далекий від поблажливости. Може, вона його з ким сплутала?

— Добре. Я хотів сказати — ні. Тобто… Ви можете мені дати домашню адресу Антона Федоровича?

Ось.

— Антона? Навіщо?

Починається.

— Мені потрібно з ним переговорити.

— Про що?

Невже вона не в курсі?

— Про міфи Давньої Греції. Люблю подвиги. Чужі.

Поки вона стояла і дещо оторопіло дивилася на нього, мжичка нахабніла і вже хазяйнувала під його курткою, як у себе вдома.

„Та застуджений я вже, не старайся так..“.

— …Антоновича, п’ять. Здається, восьма квартира.

Правильно, нема чого довгі теревені розводити.

— Д-дякую, — відповів їй і пошкандибав на маршрутку, муруючи на швидкостиглому цементі стіну навколо думок про чай з малиною. Забаришся — і не втримаєш ці крамольні думки під замком. Доведеться повертатись і напрошуватись у гості.

…Антона Федоровича, як і слід було очікувати з Андрієвим щастям, дома не було.