Розділ «2»

Ось так мене знову «кинули».

Шо робить? Таке отчаяніє взяло, така туга, шо хоч з моста да в воду.

Мучилася я, мучилася, страдала собі, страдала, місця не находила. Я ж уже розкатала губу і на пальтечко, і на сапожки, і на колечко, а тут — така засада! Знову обідранкою ходить буду! І невже це так усю жисть? Невже я так і буду прозябать на тому базарі, пока не винесуть мене уперед ногами?

Нада, думаю, до ворожки піти.

Питаю в дівчонок:

— Чи не знаєте ви якоїсь доброї баби, шоб на картах чи на кохвейній гущі прочитала мою судьбу?

А вони мені:

— Так ти обратися до Бориса, шо в тебе білу тувалєтну бомагу купля!

— Точно! — зраділа я. — Як же я сама не додумалася?

Був у мене клієнт постоянний, мєсний маг, так він брав тіко білосніжну бомагу, а як її не було — не брав нічого. Так я йому годила — всігда придержувала біленьку.

Один раз кажу: Борисе Борисовичу, візьміть оцю розовеньку, вона ж така ловкенька!

А він мені:

— Нє-а. На ній нічого не видно!

Я існачала не в’їхала, шо він імєє в виду, і питаю:

— А шо ж там должно буть видно?

— Як шо? — удивлявся він. — Узори! — і додав: — Коричневі… Я ж на них гадаю, як на кофейній гущі…

Мене єлі не знудило од отвращенія. А потом думаю: чого це я із себе нєдотрогу строю? Какать — то не звращеніє, то нормальна хвізіологія! Чого тут приндитися? І городські, і селюки — всі це роблять, і тут нема нічого стидного! Тим більше, дівчонки розказували, шо він усю правду каже, як на духу, і нікада не бреше.

Бачте, гівно теж може бути дуже пользітєльне. Наш народ якраз любе такі перчені словечка. От моя покійна баба Улита — царство їй небесне! — казала на пропащу людину «гівно всрате!». А коли не було чого їсти в хаті і я просила: «Бабо! Дайте їсти!» — то вона мені на те: «Гівенця попоїж!» А як хотіли в нашому селі когось зачепити за живе, то казали: «Іди ти в сраку!», «До сраки мені ти!» або «Поцілуй мене у сраку!». А як людина нічого доброго нікому — ні собі, ні чужому — не зробила за своє життя, говорили: «Прожив, як за пеньком висрався!» А як уранці встану і захочу бабі розказати сон: «Ой, бабо, мені таке снилося», — то вона мені одказувала: «Як з гори гівно котилося?»

Так от. Подумала я про це і рішила: навєрно, шось є в тій Борисовій ворожбі.

Зговорилися ми з ним про сіанс, прийшла до його в хату (а нада було приходить тіко тоді, коли дуже какать хочецця), висиділа з повним кишечником три часа, потім просиділа в його непровєтріваємому тувалєті двадцять минут, шоб добути зі сраки те, шо я три часа усілєнно запихувала назад, підтерлася тою бомагою, шо сама йому й продала, і зайшла в комнату гаданія. А він там сидить в масці і резинових рукавичках.