Розділ «2»

Обертаюся — аж мій Осрісіс стовбичить у дверях… ну, зо своєю крайнє возбуждьонною золотою коробкою передач і крайнє напряжонними золотими страусячими яйцями… і мєдлєнно підступа до мене…

«Піздєц!» — подумала я і здалася. І все случилося, як у нашій підгуляївській пісні:

Одкрий, дівчинонько. Чи ти спиш?

А де тая дірочка, що ти сциш?

— Ой не питай, козаченьку, не питай,

Виймай хуя із ширіньки та й впихай!

І як тіко він став забивать свого дюбеля в мою дірулю, я тут же й всцялася… Прямо на його золоті яйця.

Ой, шо тут зробилось! Не обрисувать словами! Він так завив, як… як наш бугай-осємєнітєль Дормидонт на оплодотворьонній корові.

Існачала я спугалася: думала, шо він заревів із-за разочарованія, але потім я пойняла, шо дико ошибалась: це дике ревіння означало дике удовлєтворєніє! Бо після мого гарячого душа на його золоті яйця він так став мене своїм дюбелем гатити, шо я од болю стала сперва репетувать, потом культурно ругацця, а потом, звиняйте, матюкацця.

— Сволоч! — кричала я йому. — Сучий син! Паскуда! Падло! Скотиняка! Животноє! Ідіот! Неакуратіст! Гівно всрате! Звірюка! Самець непочотний!

Глипнула я одним оком на його реакцію — не помага, а точнєй, помага, тіко не мені… І тут до мене дойшло, шо його моя лайка тіко заводить!

«Ага! — сказала я собі. — Всьо ясно! Не дурна! Буду дєлать навборіт!»

І замовкла. Сконцентрірувалась тіко на золотій коробці передач і страусячих яйцях. Перестроїлася я на іншу волну. Як у нашій підгуляївській частушці:

Перестройка, перестройка,

Я уж перестроїлась —

У сосєда хуй большой,

Я к німу пристроїлась.

І тіко я замовкла — він стих! Ура! — закричала я унутрях, а внєшнє мовчу, терплю… Прислухаюся — його запал помалу стихає, стихає… Терпеливо жду, пока він зовсім стухне, як тут… Йоб твою мать! (Звиняйте, канєшно, вирвалося).

Глипнула я случайно на віконечка, шо були розкидані по стінах кладовочки, а там — скіхські морди, морди, морди — заглядають і пасуть нас з Осрісісом очима, наблюдають за моєю ганьбою!

— Ви шо, охуїли? — заверещала я.