Розділ «Частина третя Ванда»

Повернувшись до зали, вона побачила – Житень зомлів і відключився. Справно, немов діяла так постійно, Ванда спершу спробувала закотити, а потім надрізала ножем і рвонула змоклу від крові холошу пораненого. Кивком звеліла Павлу підсвітити, тепер уже перебираючи командування на себе, змочила спиртом долоні, потерла одну об одну, заходилася обробляти рану. Збишек застогнав, пекуча рідина привела до тями. Та звіту від нього Ванда не хотіла. Не відволікаючись від справи, мовила до Круля:

– Я тебе слухаю.

– Така історія, пані Вандо, – Павел витер тильним боком долоні змокріле чоло. – Мрувка дав завдання вбити Юргена Гольца, це слідчий із гестапо…

– Знаю, – Ванда не раз чула про нього, навіть Венцель називав свого колегу рідкісним садистом. – І вбили?

– Годину тому, – кивнув Павел. – Той сидів у ресторації, на станції. Там часто товчуться німецькі офіцери, останнім часом заклад узагалі не зачиняють. Хіба вранці, і то ненадовго, лише прибратися, підлогу помити.

– Зайве говориш. Як сталося?

– Гольц виходив із ресторації. Троє бійців закидали його машину гранатами. З ними, – Павел ковтнув слину, – з ними пішов сам Мрувка. Справа честі. Я бачив його, він просив допомогти, підстрахувати. Я не мав на цей рахунок жодної інструкції з інспекторату.

– Ти все правильно зробив. Далі що?

– Мрувки нема… вже. Поруч саме проходив патруль, наш, поліцейський. Моє чергування.

Ванда завмерла, припинила обробляти рану, випрямила спину.

– Ти там був? Ти все бачив?

– Як вони напали на Гольца – ні. Коли відступали, наш наряд саме проходив біля ресторації. Коли почули вибухи й постріли, зрозуміли, що там таке. Але не могли стояти на місці, ви ж розумієте.

– Правильно, Павле. Я б так само діяла в подібній ситуації. Далі що було?

– Я почав стріляти першим. У повітря, правда. Ви ж не думаєте…

– Нічого я не думаю! – Ванда піднесла голос. – Чим усе скінчилося?

– Ми, поліція, створювали видимість дії. Думали, наші під шумок зможуть розбігтися. Вони так і хотіли, бо кинулися врозтіч. Але тут наскочили німецькі шуцмани, з ресторації вибігли п’яні офіцери. Мрувка потрапив під перехресний вогонь першим. Був ще один, прикривав відхід. Упав, його схопили й потягнули. Живий, уже помер – не знаю, – говорячи так, Круль скинув формений чорний поліцейський кітель, лишившись у несвіжій, вологій від поту майці. – Цей прорвався. Коли встиг отримати кулю, як удалося на одній нозі вислизнути, поняття маю. Знайшов його за сортиром, біля опорного пункту поліції. Там освітлюється, він зі свого місця мене вгледів, коли я туди йшов.

– Звідки Житень знав, що ти саме в той момент захочеш до вбиральні?

– Ми домовлялися, – простогнав Збишек.

– З Павлом?

– Із Мрувкою, – знову втрутився Круль. – Що б не сталося, я обіцяв підстрахувати, коли все скінчиться. Призначив місце зустрічі. Німці не дорахувалися третього. Я навідався туди про всяк випадок. Знайшов.