Розділ «Частина третя Ванда»

Бачила якось, тип виходив із будівлі гестапо, тиснучи на прощання руку Венцелю.

О, Matka Вoska…

За Крулем стежать.

Це, з досвіду Ванди, могло означати лише одне: той, поранений полонений, не витримав, назвав перед смертю єдиного, кого знав, із ким виходив на зв’язок разом із Мрувкою. Не взяли Павла відразу, бо треба простежити, виявити зв’язки. І ось він під ковпаком, обкладений, мов вовк на полюванні. Приведе до Ванди, сам того не знаючи.

Однаково приведе.

Часу на роздуми не лишалося. Більше того – вона втрачала секунду за секундою, бо її машина вже залишила позаду гестапівських агентів.

Ще й Юркевич поруч, мугикає щось собі під носа, його ніби навмисне нечиста сила саме тепер підкинула до неї. Що б не зробила Ванда, пасажир – очевидець, котрий запросто може перетворитися на свідка, небажаного й небезпечного.

Ну… ну… думай, думай…

Вулицю попереду перетинав запряжений конем віз.

Діючи інстинктивно, Ванда наддала газу, рвучко скоротивши відстань між авто й конем, так, наче мала намір збити його на ходу, – і вдарила по гальмах.

Вони огидно завищали.

Смикнувся й уголос вилаявся Юркевич, ніби його вирвали зі сну без його бажання.

Заіржав переляканий кінь.

Ванда сильно натиснула на клаксон, раз, другий, третій.

– Що таке? – почула поруч здивоване.

Не зважала. Тут же вийшла назовні, хряснувши дверми, миттю ввійшовши в роль розлюченої фурії.

– Куди преш! Баньки залив! Нічого не бачиш на своєму тарантасі!

– Головою крути, селюк! Припер сюди свою кобилу! – це Юркевич, вирішивши не бути пасивним спостерігачем, вийшов із протилежного боку, теж угвинчуючись у скандал.

Сільський дядько, українець, на якого зненацька налетіли молода жінка в німецькій формі й розгніваний, істеричний цивільний, що до того ж вистрибнули з «мерседеса», перелякався. Навіть, здається, подумки попрощався з життям. Але в той самий час Ванда, ставши півобертом, побачила – на шум розвернувся й Круль.

Спершу побачив та впізнав її.