Розділ «Людмила Старицька-Черняхівська»

Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Народилася 29 серпня 1868 р. у Києві в родині Михайла Старицького. Брала участь у літературному гуртку «Плеяда» (1888–1893). Автор поезій, оповідань, літературно-драматичних творів, театрознавчих і літературознавчих статей, спогадів. 1917 р. була обрана до Центральної Ради, а з 1919 р. – заступник голови Національної ради українських жінок у Кам’янці-Подільському.

1929 р. її арештували у зв’язку з процесом СВУ, перебувала на засланні. 1939 р. повернулася до Києва.

20 липня 1941 р. енкаведисти влаштували обшук на квартирі, де мешкала письменниця з сестрою Оксаною. У звинуваченні писалося: «В настоящее время Старицкая-Черняховская германофильски настроена, ждет прихода немцев в Киев. Вместе со своей сестрой Стешенко Оксаной намечают план своей деятельности в так называемом «Украинском правительстве», которое, по их мнению, создаст Гитлер в Киеве. Согласно этого плана они возьмут на себя руководство культурным фронтом на Украине, все остальное должно быть сосредоточено в руках немцев».

На допиті письменниця заперечила це звинувачення. Людмилу Старицьку-Черняхівську, Оксану Стешенко, академіка Агатангела Кримського вивезли вантажівкою до Харкова, далі у товарняку до Акмолінська. Дорогою письменниця померла, конвоїри викинули з вагона тіло. Місце поховання Людмила Старицької-Черняхівської невідоме.

Оповідання було вперше опубліковане в «Киевской старине» у 1889 р. Подається за виданням: Людмила Старицька-Черняхівська. Вибрані твори. Київ, Наукова думка, 2000, у перекладі Ю. Хорунжого за редакцією упорядника.

Жива могила

Українська легенда

«Любовь сильнее смерти и страха смерти».

Тургенєв

Неподалік Дністра, поблизу Лядового, височіють стрімкі гори; на одній з них насипана старовинна могила; на могилі два кущі калини, тут таки бовваніють і рештки колишньої каплички; а одразу за могилою – глибоке урвище, поросле кучерявим листяним лісом. Вогко й таємниче в глибокому яру.

Срібною обручкою охопили могилу два струмки і мчать із кручі бурхливим потоком; та несподівано, за три кроки, підводиться із землі дивної форми чорна брила, ніби похмурий козак владно розпростер руки і мимоволі знову роз’єднує потік надвоє, і тихо ремствуючи, спадають нарізно струмки на дно глибокого яру, а там, зрадівши, що позбулися страшного тягаря, знову єднаються і, міцно обнявшись, весело дзюркочучи, течуть собі далі. І тихо… тиша навкруги. Лише чути несміливе дзюркотіння, мовби двоє голосів переказують одне одному старі спогади, та часом зашумить і захитає огнистою головою з високої могили калина. Здається, сотнями пар очей дивиться звідусіль сива старовина; відчувається щось приховане в цьому поетичному спокої… І справді, у цієї самотньої могили є своя легенда.

РОЗДІЛ І

Давно те було, ще Брацлавщина пусткою лежала: не було ані сіл веселих, ані міст галасливих: ліс та степ та високе небо. Ох, і давно це було – ще за Богдана Хмельницького, за козацьких війн. Прибули з України на Поділля двоє побратимів – такі вони зближені, що ближчі за рідних братів. Приїхали пан Жмайло і пан Громика; «осаду садити», «зайняти займанщину». Хоробрі були козарлюги: не злякалися й лихих сусідів. Осіли; почав біля них потроху й інший люд збиратися: при замкові вільготніше і страху поменше. Ось і веселий хутірець виник: забіліли хатки, зашуміли млини, повеселішало в степу! Тільки сумно чомусь панові Жмайлу: темні думки запосіли йому голову; очі палають недобрим вогнем: у пана Громики й людей більше, у пана Громики й займанщина краща, у пана Громики й дружина красуня порядкує в світлиці, і синочок-одноліток простягає пухленькі рученята… а в нього – і в світлиці похмуро, і люди не так селяться, і не так його поважають. Не спиться панові Жмайлу, нескінченно довгі темні ночі, а чорна заздрість плазом забирається в серце, й палить пана Жмайла побратимський хрест. А пан Громика зібрався в похід – татар полякати – і просить пана Жмайла:

– Пане Іване, побратиме любий! На тебе полишаю дружину й сина-однолітка; доглянь їх у цей неспокійний час, – батьком будь для них!

Ворухнулося щось в серці пана Жмайла, але стримався:

– Спокійний будь, побратиме, друже мій!

Попрощалися, й поїхав пан Громика.

Ой пане Громико, пане Громико! Якби ж то ти зазирнув у серце побратима, то й не кинув би на нього жінки й малого сина.

Минув місяць. Веселий повертається з походу пан Громика, пісні наспівує; ось уже й недалечко його осада: потішить він дружину й синочка, потішаться й люди…

Є чим потішити всіх: двоє нав’ючених коней з дорогоцінними подарунками. Вже й домівка близько, та дивина – не чути жодного голосу! Тиша, ніби вимерло все. Приострожив коня пан Громика: погорілі, порожні хати, вулицями блукають корови та виють голодні пси – і ні душі! Летить Громика до свого будинку: на подвір’ї розкидано усіляке манаття; комори й стайні порожні; вибиті вікна в будинку, а на порозі – спотворений труп сина…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Людмила Старицька-Черняхівська“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи