Розділ «Святослав Ольшенко-Вільха»

– Сидоре, я хочу тобі запропонувати щось нове, – сказав Мирон. – У мене є ще вільного часу повних два місяці до театрального сезону. Я заберу тебе звідсіля в місто. Підемо між людей. Там багацько наших товаришів, розважиш себе хоч на кілька тижнів. Бо годі тобі дичавіти тут серед тих лісів і багнюк… Візьмеш відпустку і поїдемо… Добре?

– Може… Не знаю!

Від тижня Сидір жив у місті в Мирона. Широке товариство трохи оживило його, бліде обличчя вже не виглядало таким похмурим. Щовечора друзі заходили до ресторану, де збиралась уся акторсько-мистецька братія. Навіть у стосунку до жінок пізнати було помітний вплив товариства. Деякі з їх гурта роз’їхалися згодом на літниська, до знайомих, до рідні й на села. Мирон хотів теж провідати свою рідню, що мешкала на Підгір’ї. Сидір ніяк не погоджувався, щоб виїхати разом з Мироном, хотів залишитись декілька тижнів у місті, а пізніше їхати до себе, на Полісся. Щойно по довгих намовах дався переконати і таки поїхав…

У Сальницю з’їздилося щоліта багато літників і нітрохи не нудно було жити. До місцевого вчителя приїздила щороку його своячка Галя, дочка директора банку. Звичайно приїздила вона сюди батьковим автом. Мирон знав її ще з давніших років.

Веселої вдачі, швидко зуміла прихилити до себе Сидора. Найчастіше перебував він у її товаристві, бо завжди розсміяне, гарне личко і веселий голос Галі втишав його нерви. Коли вибиралися товариством на прогульку, то завжди Галиним автом, де шоферував Сидір.

Був теплий серпневий ранок… Товариство, що вибралося на прогульку, доїхало до місця, де закінчилась вигідна для авт дорога. Тут усі посходили з авта й стали чекати, поки Сидір проїде вперед та провідає, чи є для авта шлях… Відколи він зник за закрутом, проминула година… Повинен був уже вертатись. Всі втратили терпець. Нарешті десь за закрутом озвалась автова сирена… Товариство пожвавилося… Ось показується «крайслєрівський» елєґантний повіз. Вертається… Від товариства ділить його тільки крута доріжка над деброю… Сидір пускає швидше машину… І тоді…

Усі бачать, як поперед автом пробігає рудий кіт. Мирон скрикує… Машина дивно підскакує… заточується, мов пияк, і з усім розгоном котиться в дебру.

Довга мовчанка. Тільки каміння, здушене машиною, летить у діл… Галя голосно скрикує, закриває обличчя долонями та істерично плаче. Сміливіші сходять поволі у дебру… На дні її лежить потрощена машина… поламані кола, розбита каросерія… А під автом до половини вихилене велике тіло Сидора… Крізь уста тонісіньким струмком скапує кров… І на чолі видно червоні плями крови…

Мирон нахиляється ближче і пізнає… відбитки замащених кров’ю котячих лапок…