Розділ «Михайло Мочульський»

Оленецька сплеснула в долоні, підскочила й почала виконувати якісь рухи танцюристки. Але скоро отямилася й засоромилася.

– Чи я збожеволіла? Ну, бачите, чого старій забагається…

Але ніхто не бачив її у підскоках, вона заспокоїлася, заслонила вікно й засвітила свічку.

Небавом скрипнули двері й непомітно увійшла Ксеня.

– Всякеє диханіє хвалить Господа Бога! – скрикнула удавано Оленецька.

– І я хвалю! – відповіла Ксеня.

– А-а!.. Прошу, прошу ближче! Високодостойна пані зволять зайняти місце! Може, на оцей фотель?…

Оленецька ніби протирала очі й з вишуканою чемністю підставляла Ксені дерев’яний стільчик. Ксеня не сідала, лише дивувалася:

– Фі-фі-фі! Що я бачу?… У пані баль! Тістечка з кремом… пляшечка коньяку…

– Таки так, що баль! Раз козі смерть! Їдж, пий і веселися!

– Цісар був у пані?

– Що цісар?! Молодий королевич – як намальований…

Оленецька була сьогодні в незвичайно веселім настрою. Ксеня ще не бачила її такою.

– Але що тут балакати дурно! Ліпше пити чай, бо вистигне!..

Оленецька поставила на стіл дві чашки й налила чаю.

Дві приятельки посідали й пили чайок з коньяком та їли тістечка. А добрий, гарячий напиток робив жінкам збитки та малював на їхніх обличчях червоні камелії і кресав з очей іскри.

– Гей, гей, коли б вернулася моя молодість! Коли б заграла кров молода! Та що ж? Не вернеться молодість… Пропало!.. Смерть клепає косу! – зітхала Оленецька по пару чашках чаю з коньяком.

– Певне, мали гарну молодість, коли так бануєте за нею. Розкажіть, пані, я так люблю слухати, коли хто оповідає про свою молодість! – просила несміливо Ксеня.

Оленецька мовчала. Але коли Ксеня стала просити її своїм солодким голосом та гладити своєю теплою рукою її худі руки, вона промовила:

– Ви не думайте, що я завжди була така бідна, така дуже бідна, така саміська! Я не завжди була така стара, пом’ята, пожовкла, мов осінній листочок, битий негодою… Я була красива, з темно-синіми очима, з блискучим чорним волоссям, завше замаєна пахучими, багровими рожами… Ех, і сама ж я була рожею, дикою, колючою рожею!.. Колись молодою дівчиною я жила у своїх батьків, мов безжурна птаха, мов метелик барвистий. Гуляла, веселилася… Та на однім балю закохався в мені один молодий панич, Богдан Лелін. Стрункий, чудовий, гордий… Божеволів за мною. Молився до мене й тратив розум, коли бачив мене… А знаєте ви, Ксеню, що таке кохання?