TextBook Сонце зачало поміж галуззя палити його голову, й він посунувся в тінь. По хвилі зробилося йому зимно: дрощі зачали переходити його тіло, й він голосно задзвонив зубами. Мужики поглянули на нього здивовані; один кликнув на Параньку, щоби винесла кожушину.
Паранька, йдучи до хати, поглянула в сторону гір і перепудженим голосом скричала:
– Господоньку!.. Яке відти суне!..
Мужики посхапувалися і дивились на захід.
З-за гір висувалася сивава хмара з жовтими проблисками, мов величезна крига льоду. Вона сунулась до сходу, затемнюючи з незвичайною бистротою пів небосхилу. Вдалині чути було глухий шум, якби велет який огроменною віячкою пересипав горох з одної переруби в другу.
Високі освічені сонцем голубі верхи гір захмарилися; сіть водна Чечви й Лімниці блищала тепер мрачно, мов плинне олово. Студений вітер зачав рушати дерева, трави, збіжжя.
– Сила нечиста пре на мене… – простогнав Гнат, трясучись на цілім тілі – і ледве-не-ледве припіднявся на ноги.
– Боже, змилуйся над нами, грішними! – зітхали перестрашені мужики.
– Паранько, зілє свячене на грань!.. – крикнув Ханенків – і в кілька хвиль показався синавий дим в дверях
і з-під стріхи.
– Праця наша… Боже, заступи! – йойкали мужики.
– Який шум – якби повінь ішла…
– Може, піде на ліс…
– Коби Господонько дав!
– Вітер рушився…
– Коби добрий вітер!.. Розігнав би…
– Суссе Христе!
– Сине Божий, помилуй нас!..
Гнат стояв, опершись о пень сливки. Лице його зблідло як полотно, він тихо шептав молитви і, видимо, хотів змочи свою неміч.
Градові хмари сунулися з шумом понад селом; закрили сонце, й настав сумерк, котрий роз’яснювали на хвильку блідо-зеленкуваті блискавки. Вітер утихав, і над селом, і над околицею висіло страшне нещастя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 1» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Петрушевич“ на сторінці 18. Приємного читання.