Розділ «Олександр Тарнавський»

І заспокоївся Волько, і почав роззиратися довкола себе. І бачив він, що реб пішов, і йшов, і підійшов до великого будинку, і ввійшов до нього, і був там, і через короткий час вийшов з нього, і підійшов реб до Волька, і сказав:

– Допоможи мені сісти.

І коли сів реб, тоді сів Волько, і гукнув: «Вйо! вйо! вйо!» І поїхали. І щойно поїхали, як почув Волько наказ:

– Повернися до мене.

І не встиг Волько обернутися, як побачив, що коні стали, і відчув, що вони приїхали в містечко своє. І це було так: вони приїхали в містечко прямо до хати ребе Лейб-Суреса. І було ще: до сабашу встигнув Волько розпрягти своїх коней, і поставити свою буду, і вимити кінці своїх пальців, і одягнутися в святковий одяг, і завчасу прийти до школи, і зайняти своє спадкове місце, і розкрити книгу, і почати молитву. Але не міг Волько молитися, бо вражений був дивною поїздкою, і дивним видінням химерного міста, і незвичайним сяйвом обличчя найсвятішого ребе Лейб-Суреса. І минув тиждень, і настала п’ятниця, і знову поїхав реб у невідоме місто, і був у великому будинку. І третьої п’ятниці їздив так, як першої й другої. І звикнув уже Волько до невідомого міста, і призвичаївся до дивної поїздки своєї, і не відчував уже страху, і‚ посміливішавши, зробився допитливим. Певна річ, єврейська голова! І купив Волько в чудовому місті люлечку і цибушок, і привіз додому, і показав своє придбання. І було в містечку хвилювання і радощі, бо по люлечці і цибушку дізналися і збагнули, що реб був в австрійському місті Відні. І розлетілася звістка про це по всіх містах і містечках, корчмах, між усім народом нашим. І була велика радість між усіма єдиновірцями, бо рабини казали і проголошували:

– Реб захистить народ наш!

І всі вірили словам рабинів, бо знали, що реб Лейб-Сурес великий захисник народу нашого, і всі бажали знати, що робить реб у Відні і до кого він ходить. І зростала допитливість, і збільшувалася цікавість у всіх, бо і четвертої, і п’ятої п’ятниці здійснив реб дивну поїздку свою. І коли настала шоста п’ятниця і почув Волько розказ запрягати коней у буду, то загорілася у Волька цікавість, і поклав він собі запитати дивного ребе, де він буває і що робить. І натякнув Волько ребе про бажання своє, і почув у відповідь:

– Ще трохи потерпіть, і про все дізнаєтесь.

Терпів Волько, і терпіли всі, і чекали. І настала сьома п’ятниця, і готувався Волько до поїздки, і приготувався заздалегоди. Це було не даремно, бо покликали Волька до ребе задовго до настання сабашу. І сів реб з Вольком, і поїхали. І настало велике хвилювання, і всі очікували чогось дивного. І було: повернувся реб швидше, ніж у попередні поїздки, і ввійшов до своєї хати і сказав:

– Сьогодні я не тут сабашуватиму.

І реб відійшов у вічність до прабатьків Авраама, Ісаака й батька нашого Якова. І трапилася з гебреями скорбота велика, і здійнявся плач, і зойк, і голосіння. І зійшлося дуже багато люду до будинку дивного ребе, старі й малі, багаті й бідні, і проводили ребе до місця вічного спочинку, і провели, і поховали. І вознеслася душа нашого дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, в небесні оселі, і звеселялася там, бо нагодилася якраз до сабашу. І не встигли всі повернутися до своїх домівок, як дізналися, що робив реб у Відні. І говорили про це протягом усього сабашу, і говорили в наступні дні, і тиждень, і місяці, і роки, і десятиріччя, і говоритимуть доти, доки сяє сонце і світить місяць. І розказували так.

Коли дійшла звістка до ребе Лейб-Суреса про розказ брати наших до війська, тоді він болів серцем, журився і мучився, і молився за порятунок єдиновірців наших. І поклав собі наш дивний заступник з’явитися до кесаря, і благати його про помилування єдиновірців наших. І явився реб перед кесаря, і делікатно просив його не брати наших до війська. І був вражений кесар розумом найсвятішого цадика, і сказав йому:

– Добре, я подумаю.

Але повстали вороги наші, і обступили кесаря, і вклали в серце його не відміняти розказу свого. І зрадив кесар слово своє, і не думав. І прийшов до нього реб Лейб-Сурес, і присоромив його, і казав йому про бідність царства його і про багатство єдиновірців наших. І знову сказав кесар:

– Я подумаю.

Але знову взяли гору ті, що ненавидять нас. І прийшов тоді реб до кесаря з грізним поглядом, і суворим викриттям, і великими погрозами. І було: кесар злякався, і почав благати. І пом’якшав реб, і обмежився лишень одними погрозами. І знову узяли верх вороги наші. І довідався про це реб. Як він довідався?… Хіба ми, прості люди, можемо знати це? І реб почав карати кесаря, і ті кари були дивні і незвичайні. І почне реб чесати волосся, і в кесаря голова болить; і почне реб стригти свої нігті, і в кесаря ломить руки; і кричить кесар:

– Ґвалт! Рятуйте!

І з’явився до кесаря, як жрець до фараона, один із ксьондзів його, і зцілив кесаря, і озлобив серце його проти єдиновірців наших. І обтяжив кесар єдиновірців наших, і почав гнобити їх. І упосліджувати їх. І постав тоді реб перед кесаря з гнівним поглядом і караючою промовою, і нагнав на кесаря страху і великий жах, і на близьких до нього. І вжахнувся кесар. І благав ребе про помилування. І обіцяв зробити все по його хотінню. І відійшов від кесаря реб і мав надію, що закінчаться страждання народу нашого. Але був той кесар м’який серцем, і знов узяли гору вороги наші. І замишляв ксьондз злий замір на ребе, і передав його кесареві, і переконав його прийняти раду свою. І та рада ребе була така: кесар повинен був вистрілити в тінь голови ребе Лейб-Суреса, тільки-но він з’явиться перед кесаря. І була та рада згубна… Ви гадаєте: для ребе Лейб-Суреса? Вай-вай!.. Згубна для порадника кесаря. І було: з’явився реб Лейб-Сурес перед кесаря. І здійняв кесар рушницю, і вистрілив у тінь голови. І ви гадаєте: то була голова найсвятішого цадика?… Вай-вай!.. То була голова ксьондза, радника кесаревого!.. І запалав тоді реб Лейб-Сурес гнівом і люттю, і карав наших ворогів карами жорстокими, муками і смертію. І був удостоєний великої честі реб наш за подвиг свій, бо він устиг на небо до самісінького сабашу.

Великий і дивний цадик був реб Лейб-Сурес! І немає рівних йому!.. Перед ним навіть гусятинський і садогурський цадики, як зорі перед сонцем, як струмок перед морем, як тростинка перед дубом, як берізка перед кедром ліванським, як гой перед обранцем із народу обраного!

І я кажу вам про нього, і ви слухайте, і прославляйте Бога Ізраїлевого, Бога Вишнього, і його дивного, пресвітлого слугу. Нашого захисника і покровителя. Найсвятішого ребе Лейб-Суреса!