– Дивіться!
І рабин дивився. І зупинив реб єврейчика, і запитував у нього:
– Куди ти біжиш?
– Біжу робити ґендель, – відповідав єврейчик.
І підійшов тоді реб до єврейчика, і взяв поли його капота, і розгорнув їх, і сказав рабину:
– Дивіться.
І подивився рабин, і побачив під капотом саван, і зрозумів, хто перед ним, і злякався, і хотів було закричати, але, почувши грізне «ша!», злякався і змовк. І сказав тоді реб тому єврейчику:
– Ти мрець! Іди на спочинок!..
І був прийнятий мрець на місце вічного спочинку.
І знаєте ви, що це було? Чимало з народу нашого вдаються в марноту, і не дбають про духовне життя, і забувають про добрі справи, виконання найсвятіших велінь божественної книги – талмуда, і не виконують сабашів, бо проводять празники поза своїми домівками, в розлуці з жонами своїми, і дізнають вони за це великих мук: не знаходять місця вічного спочинку після смерті своєї.
І вболівав за них реб Лейб-Сурес, і просив за них Бога Вишнього, Бога Ізраїлевого, і ублагав його. І дана була найсвятішому цадику велика сила – давати мертвим спокій. І заспокоїв він у той час усіх нещасних синів народу нашого.
І було: рознеслася по всьому прекрасному місту Бердичеву чутка про ребе Лейб-Суреса, і всі, багаті й бідні, знатні й прості, сходилися до нього, і приносили йому дари. І не брав нічого найсвятіший реб Лейб-Сурес. І це було дивне й незрозуміле. І був поголос такий в народі нашому.
IXРеб Лейб-Сурес володів усіма ангелами, і кожен із них, по своєму роду, достачав усе преславному цадику. І вам це не дивно: ви знаєте, що й тепер є такі цадики, які володіють ангелами. І це так: володіють. І що з того виходить, що володіють? І реб Мотиле володів ангелами, і бажав скористатися послугами ангелів. І заглибився реб Мотиле в думки, і почав думати над книгою книг, найсвятішим талмудом, і думав довго, і захотів пити. І покликав реб Мотиле ангела, і помилився в його імені. І з’явився той ангел, який завідує вогнем, і приніс його до ребе Мотиле у великій кількості. І була в містечку велика пожежа, і страшне нещастя, бо згоріли будинки і «крамниці», постелі й «бебехи», речі й гроші, і збідніло все «місто», і не збільшилася того року кількість народу нашого, бо в тому «місті» не було потім дітородінь і зачать. І бояться тепер цадики, і тремтять, і не кличуть для послуг ангелів, і обходяться послугами «габоїм», прислужників своїх, і приносинами наших єдиновірців, що приходять до цадиків. І ці цадики, і реб Лейб-Сурес!.. Вай-вай!.. Вони – злоті, він – червінець!.. Теперішнім цадикам несуть гроші і хліб, масло і яйця, курей і рибу, і всяку живність. Реб Лейб-Сурес сам роздавав гроші бідним єдиновірцям нашим… І багато грошей було у ребе Лейб-Суреса: злоті і гроші, червінці, карбованці і копійки, дукати і пфеніги, луїдори і сантими… І їх приносили ангели, ніхто інший! І велика слава була про ребе Лейб-Суреса! І поширилась слава із Бердичева по всіх містах і містечках, селах, по нашій землі і чужій… І всі йшли до дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, і йшли поодинці, і йшли кагалом. І реб усім допомагав і творив великі чудеса.
І був тоді великий розбрат у нашому краї: пани воювали самі з собою. І було безвладдя велике й безлад страшний. І прийшли війська московські і стали в нашому краї, і зайняли міста і містечка, села і селища. І одне військо стало в містечку, а воно було суспіль єврейське. І тяжко було нашим тримати москалів у домівках своїх. І заплакав кагал містечка того до ребе Лейб-Суреса, і благав його врятувати від московського постою. І зглянувся реб на плач і стогін, зойки і сльози, і сказав:
– Заспокойтеся!
І заспокоїлись ходаки, і зраділи‚ і розвеселились. І була велика радість у містечку, і всі очікували скорого і чудесного порятунку. І він не забарився. Поїхав наш пречудесний реб до московського генерала і просив його вивести військо своє із хат єдиновірців наших і поставити в хати гоїв. І не зглянувся генерал на делікатне прохання нашого преславного заступника, і повернувся до нього спиною, і сказав своїм прислужникам:
– Виженіть цього пархатого жида!
Вай-вай!.. Так учинити з ребом Лейб-Суресом!.. І повернувся тоді наш дивний реб до московського генерала, і підняв голову догори, і сказав: «Пс-с!» І вийшов. І коли він вийшов, плюнув на землю і розтер ногою свій плювок. І з’явилося сонце, і послало свій промінь на плювок ребе, і висушило його. І здійнявся вихор, і розметав порох із плювка ребе по всьому містечку, і посипався порох на москалів, на всіх, від старшого до молодшого. І наслав реб з тим порохом хворобу на москалів. І через невеликий час вийшли москалі з наших хат і почали жити між гоями. І жителі того склали дяку найсвятішому Лейб-Суресу за порятунок від москалів. І не прийняв дивний реб речової подяки, і звелів роздати її бідним єдиновірцям нашим і сказав:
– Звеличте Бога Вишнього, Бога Ізраїлю, бо Він, а не я, творить чудеса.
Вай-вай, які слова!.. Реб був великий і скромний Божий угодник!.. І була йому дивна шаноба. Реб став ходаком за більшу частину народу нашого. І це було так.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 1» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Олександр Тарнавський“ на сторінці 5. Приємного читання.