Розділ перший Історія Міністра

— А що ти любиш, крім свого комп’ютера? — тихо й гірко втрутилася мати. — Книжки? Коли ти востаннє розгортав…

— Ма, ну чого ти знову. Я дуже перевантажений.

— Чим це?

— Усім.

Мати сумно похитала головою. Сама вона в Арсеновому віці читала запоєм, і батьки силоміць відривали її від книг… Так, авжеж.

— Я у твоєму віці читала запоєм, мене батьки силоміць…

Її передбачуваність його засмутила. Тому він дозволив собі невеличку нетактовність:

— Часи змінилися, мамо. Подивись: ти ж тепер сама нічого не читаєш, крім блоґів.

Вона спалахнула.

Арсен знав — щойно всі підуть з кухні, вона одразу витягне з сумки ноутбук, під’єднається до Інтернету й порине у свій Живий журнал. А батько, щойно побачить, що Арсен і мати зайняті, — піде до себе й увімкне телевізор. Вони обоє відчувають, що роблять щось не те; обоє виросли в нормальних родинах, де були й сімейні вечори, й книжки, й гості, й походи в ліс чи на пікнік. Проте мамі значно цікавіше, що сталося з її френдами за день, а батько, мов на голці, сидить на потоці новин з телевізора, від глобальних до містечкових. Чи світова криза, чи п’яний збив машиною дитину — це інформація, це треба знати, це розбурхує.

У нашій родині, подумав зі смутком Арсен, тільки я роблю корисну справу. Тільки я роблю те, що люблю, і за це одержую гроші.

Він допив чай і встав.

— Дякую.

— На здоров’я.

— Я піду. На добраніч.

— Привіт, Канцлере.

— Не спиш, Міністре? Чи у вас уже ранок?

— Хочеш підловити?

— На фіга ти мені здався?

— Хто його зна… На тебе виходила Квіні?