Розділ «Харизма Нюрки Гаврош»

Зрозуміло, хоче. Це в нього на чолі написано.

— Довідайтеся, — тяжкий подих колихнув вуса. — У боргу не залишуся. Тільки без цих штучок. «Алмазний, яхонтовий, позолоти ручку…»

— Ручку будете дружині золотити, — різко, із роздратуванням відповіла Нюрка і з погляду бичка зрозуміла, що знайшла вірний тон. — Сідайте. Час — на вагу золота.

Остання, дуже оригінальна сентенція теж знайшла шлях до серця бичка.

Із шафи з’явилася запечатана колода карт. Розкривши обгортку, Нюрка плавно поводила над колодою руками, відганяючи флюїди-невидимки. На клієнтів це справляло потрібне враження. Потім спритно, однією лівою, перетасувала. Тут головне — не перестаратися. Інакше вийде престидижитатор Акопян, фокусник, а не ворожка. Вона швидко навчилася домагатися потрібного ефекту. Зосереджений погляд, скупі, без зайвого позування рухи пальців і кисті. Важлива робота, а не дешевий трюк. Права рука Нюрки спочивала на різьбленій кулі з кришталю, що іскрилася, легенько її погладжуючи.

Це вона сама придумала.

Куля подобалася усім.

— Ви — король чирвовий, Бориславе Олеговичу, — перст долі вперся в груди клієнта. — А оточують вас…

Розклад був цілком зрозумілий. Король виновий — ворог-недоброзичливець. Винова дама — нічого хорошого, так ще й поруч зі своїм королем. Шістка трефова — марна дорога. Туз виновий при бубновій десятці — сварка. Друге, зовнішнє, коло теж віщувало суцільні неприємності. Тут важливо показати вітрило на обрії, подарувати надію, інакше бичок у петлю полізе… Нюрка Гаврош вдивилася уважніше.

Затята атеїстка, вона ледь не перехрестилася, коли дама чирвова із другого кола чітко підморгнула ворожці, вказуючи поглядом на хрестового валета. Ганна Павлівна самим ганебним чином затулилась рукою і побачила стрілочки. Безліч стрілочок — червоних, чорних, рябеньких, — що з’єднали, карти між собою.

Здивована, злякана, вона ще не зрозуміла, що говорить, а клієнт слухає.

— Бережіться короля винового, Бориславе Олеговичу! Він — ваш партнер по бізнесу. Днями у вас намічається велика угода в іншому місті. Ви поїдете туди дарма. Не бійтеся сварки з виновим королем. Нехай знетямиться, нехай відмовиться від контракту — у підсумку ви виграєте. А удача йде до вас від жирового валета. Постарайтеся не упустити.

— Ах він поганець! Гадюка варена! — бурмотів клієнт, вражений глибиною Нюрчиного прозріння. — А валет жировий — це хто?

— Ви своєму віце-президенту довіряєте? Миколі Степановичу?

І який, питається, чорт за язик смикнув?! Зараз ім’я та по батькові не співпаде, клієнт насторожиться, втратить довіру…

— Миколі? Ну… певною мірою…

— Він вас хоч раз підвів?

— Ну… валет жировий? Микола?!

Виходячи, бичок сяяв і цвів махровою гвоздикою. Довго, щиро дякував, обіцяв точно слідувати усім порадам. Розплатився з лишком, просив записати його на початок червня.

— Якщо збудеться, — сказав Борислав Олегович наостанок, — я вам ручку таки позолочу. Дверну.