Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Невже новий герцог Лохланський?

Кевiн жартома вклонився їй:

— Власною персоною, панночко. А з ким маю честь розмовляти?

— То це вже не Готланд? — з полегкiстю промовила вона, лишивши без вiдповiдi його запитання. — Я в Логрiсi?

— Атож. Ти на територiї герцогства Лохланського, за десять миль на пiвдень вiд кордону з Готландом. Як тутешнiй правитель, я гарантую тобi безпеку й особисту недоторканнiсть... Гм-м. Якщо ти перестанеш у мене цiлити. А то ще стрiлиш ненароком.

— Ага! — сказала дiвчина й пожбурила пiстоль додолу.

Щось клацнуло. Кевiн напружився, чекаючи пострiлу... але нiчого не сталося.

— Вiн не заряджений, — спокiйно пояснила дiвчина. — Не маю пороху.

Вона повернулася до свого одягу, взяла спiдню сорочку i квапливо надягла через голову. Потiм скоса глянула на Кевiна й нiяково всмiхнулася, а її щоки зашарiли вiд запiзнiлого збентеження.

— Кумедне вийшло наше знайомство. Тобi не здається?

Кевiн дурнувато осмiхнувся:

— Авжеж, крихiтко.

— Я не крихiтка. Мене звуть Дейдра.

— Дуже мило, Дейдро. Гарне в тебе iм’я, дуже красиве... як i ти вся. Знаєш...

— Знаю, менi всi так кажуть. Та все одно приємно чути... До речi, якщо ми обоє не готiйцi, то чому розмовляємо цiєю варварською мовою?

— А тобi яка до вподоби — гельська чи валiйська?

— Валiйська.

— То ти з пiвдня? — запитав Кевiн уже валiйською.

— Так. Певнiше, з центру. Iз самiсiнького центру.

— З Авалона?