Розділ 6 „Лісова прогулянка“

„Гаразд. Починаємо?“

„Починаємо“.

І ми взялися до справи. На практиці все пройшло не так просто, як виглядало в теорії. Тканини були сильно пошкоджені, а кров з розірваних капілярів буквально заливала легені, і нам довелося очищати їх, штучно підтримуючи дихання юнака. Та, зрештою, все скінчилось добре. Стрілу вийняли, кровотеча припинилася, легені й серце працювали нормально. Інна поступово підвищила тиск майже до норми і прискорила пульс. Рана не кровоточила, Йожеф дихав глибоко й рівно, на його раніш блідому обличчі проступив слабкий рум’янець. Інна підвелася й підійшла до Штепана.

— Господь почув ваші молитви, бароне, — втомлено промовила вона. — Ваш брат житиме і за кілька днів одужає. Але йому потрібен спокій і ретельний догляд. Він дуже заслаб.

Не тямлячи себе з радості, Штепан кинувся до брата. Та Інна його зупинила:

— Зараз Йожеф спить і, швидше за все, до завтра не прокинеться. Він втратив надто багато крові.

Переконавшись, що брат живий, а стріли в його грудях уже немає, Штепан став палко дякувати нам і запевняти, що відтепер він наш боржник на все життя. Проте я рішуче обірвав його:

— Дозвольте не погодитися, пане Сіміч. Адже це ми втягли вас у неприємності, через нас мало не загинув ваш брат; якби ми не їхали з вами, цієї сутички не було б. І коли мова зайшла про вдячність, то мушу нагадати, що ви врятували нас першим, відчувши небезпеку. А ми лише повернули невелику частку боргу.

Штепан знизав плечима, знову схилився над Йожефом і прислухався до його рівного дихання.

— Боюсь, нам не можна довго тут затримуватись, — озвалася Інна. — Я більше ніж певна, що той чаклун, хай хто б він був, не збирається визнавати своєї поразки. Ми мусимо їхати далі. Вашому брату, бароне, потрібен спокій і догляд — але не посеред лісу, де за кожним деревом на нас чигає небезпека.

— Авжеж, мадам, ви маєте рацію, — погодився з нею Штепан і ненадовго поринув у роздуми. — Але де ж ми зупинимося на ніч? Хасседот відпадає, до нього ще далеко, а Йожеф навряд чи витримає такий тривалий перехід.

Інна ствердно кивнула:

— Про це й мови бути не може. Стан вашого брата не критичний, та все ж краще не піддавати його організм надмірним навантаженням. Як лікар Йожефа, я приписую йому постільний режим у найближчому до нас людському помешканні.

Штепан знову замислився.

„Ну от, — подумки промовив я. — Бачиш! Я мав рацію. Нам таки доведеться познайомитися з Ґареном де Бресі“.

„Здається, так, — відповіла Інна. — Гадаєш, Штепан запропонує нам їхати до герцоґа?“

„Певен“.

І я не помилився.