Розділ 2 Знамення долі

— Щось не схоже, — зауважив як завжди спостережливий кіт. — У вас кепський вигляд. Це через полковника з майором? Так я їм…

— Ні-ні, — квапливо перебила його Інна. — Гості тут ні до чого. Просто нам треба поговорити з тобою про одну людину.

— Про кого?

— Про учня твого колишнього господаря.

Леопольд зіщулився й жалібно поглянув на нас:

— А може, не треба? Адже ти знаєш, Інно…

— Знаю, котику. Але ж ми говоритимемо не про Метра, а тільки про його учня.

— Про Ференца?

— Його так звати?

— Атож.

— Це угорське ім’я, — зауважив я.

— Він і є мадяр, — сказав кіт.

— А яке в нього прізвище?

— Не знаю. Метр називав його просто Ференцом.

— А що ти про нього ще знаєш? Де він живе, працює?

Леопольд усівся на підлогу й енерґійно почухав задньою лапою за вухом.

— Даруй, Інно. Я більше нічого не знаю. Він просто приходив до Метра, вони про щось розмовляли в кабінеті, та я їх не чув. Мабуть, він теж науковець…

Раптом Інна стрепенулася:

— Ану, котику, уяви його чіткіше!

— Трохи посивіле каштанове волосся, масивне підборіддя, сірі очі… — почав описувати Леопольд.