Розділ 10 Принадність несподіванки

— По-моєму, нема сенсу вмикати завісу в нічний час. Над базою є аеросторож, він подасть сигнал тривоги, коли виникне небезпека. До того ж з’ясувалися деякі цікаві обставини.

— Мене не цікавлять обставини, які не входять у компетенцію начальника експедиції. За безпеку експедиції відповідаю я, і ваші міркування, ваші аргументи… — Момма підвищив голос. — Надалі попрошу без мого дозволу не міняти внутрішній розпорядок бази.

Богданов дістав з кишені куртки білий прямокутник.

— Ось мій сертифікат офіціала УАРС.

— Можете його сховати… Тут командую я, і тільки я маю право скасовувати власні розпорядження.

— Ваші розпорядження я не скасовую, просто захист ночами вимикали, як було передбачено давнішою програмою. А єдиноначальність керівника експедиції поширюється до певних меж. Я не був готовий до сьогоднішньої розмови, та коли ви вже почали, то вислухайте. Право виносити рішення, що стосуються, до речі, не лише дотримання режиму роботу та необхідного ступеня безпеки, а й виконання норм екоетики, мають і ваші заступники. Чому ж тоді жодна з вимог заступника з екоетики Дарія не тільки не записана до журналу розпоряджень, а й взагалі не виконується? Чому Дарій, місце якого тут, на планеті, перебуває на борту корабля? І останнє: чому ви заохочуєте, підтримуєте конфліктну ситуацію експедиції з тваринним світом Тріаса?

Момма стиснув губи так, що вони витягнулись у вузеньку лінію.

— Відповідаю по порядку. Перше: вимоги мого заступника з екоетики, йдучи врозріз із дійсністю, згубно відбиваються на графіку робіт і тому, природно, не виконуються. Друге: Дарій як спеціаліст на базі дорівнює нулю. Кажучи відверто, він просто заважає… всім. І третє: конфліктну ситуацію з фауною Тріаса створено не нами — ми змушені захищатись, і тільки. Ви задоволені відповідями?

Богданов заперечливо похитав головою, дивлячись на Момму з якимось співчуттям.

— У мене є ще запитання. Як ви гадаєте, чого на нас, я маю на увазі загін рятувальників, за три доби не вчинено жодного нападу?

— Випадковість. Причому щаслива випадковість…

— Гаразд, нехай буде випадковість. Тоді чого на базу теж не було нападу? Адже я зняв захист дві доби тому.

— Я не ксенобіолог. У психології та інстинктах горгон нехай розбираються спеціалісти.

— Правильно, спеціалісти, — погодився Богданов. — А головний спеціаліст у цьому, між іншим, ваш заступник Дарій. Слухати його, одначе, ви не стали, як не слухали й молодих біологів з групи Шеміса, котрі запропонували провести експеримент — припинити стрілянину й подивитися, що з цього вийде. Ну, як же, це ж могло порушити план, затверджений за сто світлових літ на Землі. А ось іще задачка: мій заступник Станіслав Томах три доби провів далеко від бази, зустрів гурт горгон і цілий “гай” мімікрозаврів, виходив до них у скафандрі і без зброї. І що б ви думали?..

Момма скривив губи.

— Вони, звісно, не напали, чи не так? Нічого собі експеримент! По-моєму, висновок тут тільки підтверджує правила.

Богданов немов не помічав ущипливих слів Момми.

— У біофізиків є таке поняття: емоціональне випромінювання. Кожна людина випромінює цілу низку біохвиль, у тому числі й хвилі страху та зла, а також протилежні їм хвилі довіри й приязні. Виявляється, горгони гостро реагують на ці випромінювання, відчувають їх.

Микита на хвилю замовк, потім провадив далі:

— Кажу про це не задля ефектного аргументу в суперечці. Це відкрили ваші ж товариші з груп Шеміса і Старикова, тільки ви проігнорували факти. Експертам УАРС довелося попрацювати, щоб устигнути перевірити всю нагромаджену інформацію і вловити зв’язок між випромінюванням нашого з вами мозку та поведінкою горгон.