Розділ «Частина II»

— …в тому селі? — спитав Віктор.

— Що?

— Я питаю — і оце все ти розкопав у своїй глибинці?

Стефан кивнув.

— Так. Більшою частиною.

— Що ж, матеріал цікавий. Зізнаюся, минулого разу я, мабуть, був занадто критичним — з цього й справді може вийти щось пристойне. Якщо хочеш, я можу натякнути у видавництві, що ти готуєшся видати щось абсолютно свіженьке. Гадаю, це їх зацікавить.

— Так.

— Та що з тобою? — Віктор зазирнув йому в очі. — Ти наче привида побачив. Все в нормі?

«Еге ж, — подумалося йому, — все чудово. Просто я потроху схожу з розуму. Вчора, наприклад, хотів придушити власну дружину. А щодо привидів… Здається, вони тепер оселилися в моїй голові.»

— Нормально, — відповів Стефан. — Просто втомився від цих поїздок.

Розповісти йому про те, що відбувається, чи ні? А який сенс? Ні, він повинен сам у всьому розібратися. Напевно, не треба було приходити сюди.

— Вибач, — підвівся. — Я вже піду.

— Чекай-но, — Віктор здивовано звів брови. — Ти казав, що хочеш зі мною побалакати. В тебе щось трапилось?

— Ні. Нічого.

— Ти не вмієш брехати. Подивися на себе — неначе щойно з Освенціму. Я хочу, щоб ти мені все розповів.

— Нема чого розповідати, — Стефан закинув ноутбука на плече і почав спускатися униз.

— Чекай!

Віктор наздогнав його на східцях. Тепер його обличчя було справді стривоженим. Він поклав руку йому на плече.

— Слухай, ти можеш мені довіряти. Ти ж знаєш, я…

— Чорти б тебе забрали! — зірвався Стефан. — Я ж кажу, зі мною ВСЕ ГАРАЗД!