Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Тобі доводилось передбачати майбутнє?

Я відкриваю рота. Знову закриваю. Запитання захопило мене зненацька.

— Ні… мабуть.

Старий киває.

— Ти молода. І, скоріш за все, помреш молодою. Цар-мати не зупиниться — надто жорстоке майбутнє ти принесла трьом родам.

— Я не принесла жодного…

— Помовч. — Він ледь усміхається. — Цар-мати бачить лише один шлях. А я бачу розвилку. Ти помреш. Або занапастиш три роди. Або врятуєш їх. Подаруєш їм нове майбутнє. Заснуєш четвертий рід — найбільш життєздатний і сильний. І тоді нашим дітям не доведеться боятися Заводу.

— А вони бояться…

— Помовч. — Сніг на його бороді тане, і я бачу, що вона не така вже й сива — чорна, шпаковата. — Земля боїться весни. Тане крига, розриваючи жили. Напружуються й розпукуються бруньки — це біль… це пологи. Старе, що не встигло віджити своє, вступає у двобій з молодим, яке не встигло набратися сили… Ану підведись.

Моє серце пропускає удар. Я підкоряюся.

Старий підводиться також. Ставши навпроти, заплющує величезні очиська. І починає повільно гойдатися вперед-назад. Ніби тяжкий вантаж — потік розплавленої лави — то витікає вперед і майже торкається землі, то втягається назад, стискаючись у точку. Не можу навіть зрозуміти, що відбувається, не можу описати як слід — але підсвідомо повторюю його рухи. Ми мовчки розгойдуємось, як дерева під одним вітром.

Потім він різко підносить руку, ніби відводить з обличчя павутину. Жест, здається, зовсім не загрозливий, але я відстрибую і налітаю плечем на стіну землянки. Тріщить суха трава. Звідкись згори на мене летять дрібні легкі зернятка.

— Так, — каже старий вдоволено. — Тут є про що подумати… Тут є чого боятись. Ти була синтетиком?

Він знає, хто такі синтетики! І так легко про це говорить…

Старий усміхається, ніби мій подив його потішає.

— І я був синтетиком. І я був старшим за тебе, коли потрапив у гори… Тоді тут було два роди. І над усіма — Цар-мати.

— Вас теж хотіли вбити? А як ви потрапили у гори? Вас теж відправили на Завод? Ви тоді знали, що це таке? І як ви перестали бути синтетиком? Уже тоді був Оверґраунд? І енергетичний ритуал?

— Так багато запитань… — Він піднімає верхню губу, показуючи білі, зовсім не старечі зуби. — Так мало відповідей… Я розповім тобі все, що зумію. Якщо переживеш завтрашній день… Дика.

Уже посутеніло. Стежки замело снігом. Над селищем піднімаються дими. Ніхто мене не проводжає — старий залишився у своїй землянці. Вартових не видно. Я сама на краю лісу — можу, мабуть, і піти…

Хоча куди я подінуся сама в зимовому лісі?