Розділ «Третє наближення»

Знову ні слова, ні півслова. Люди навіть не здогадуються, хто ходить серед них. Та Баглай знав — про нього не забули, і раз не передають про його подвиги на телебаченні й не пишуть у провідних газетах, отже, так комусь треба, просто вигідно і край. Його такий розклад навіть розважав. Хоча головну розвагу він збирався смакувати попереду, переживав лиш, що не зможе спостерігати за пикою цієї малої сучки. У тому, що вона здогадається, хто саме став таким надто палким її прихильником, він жодних сумнівів не мав.

Поки що вдавалося обходитися без особливих сторонніх контактів. Цілий день Баглай блукав Дарницею, вишукуючи комп’ютерні клуби та інтернет-кафе. Пацанва не використовувала техніку за прямим призначенням, гралася в різні іграшки, лише одиниці писали один одному листи чи блукали сайтами з метою самоосвіти. Ріг, Скляр та Кузьма, коли не бухали та не знімали тьолок, постійно тусувалися у таких клубах, убиваючи комп’ютерних монстрів.

Дебіли.

Користуватися комп'ютером Баглай загалом навчився. Час від часу він заходив у інтернет подивитися на сайти різних великих і малих фірм та фірмочок. В основному його цікавила реальна ринкова ціна того чи того товару. Озброєний потрібною інформацією, він не дозволяв баригам дурити себе навіть за умови, що пропонував крадене. Спритно та вправно торгувався, скидаючи крадений товар чи визначаючи: це треба брати, а на це не варто витрачати часу та зусиль. Словом, із компом він цілком давав собі раду, але зараз його цікавила можливість виходу на принтер. Не в усіх клубах його використовують — потреби такої немає.

Нарешті в одному з клубів принтер знайшовся. Баглай, наступивши на гордість та гонор, заговорив до пацанів, молодших від нього років на п'ять. Переповів свою проблему: є в нього важливий текст, треба набрати і роздрукувати, коли б можна було скористатися машиною та принтером, там не багато, він заплатить. Двадцять баксів — непомірна ціна за таку послугу для таких мудаків. Від папірця з портретом американського президента важко відвести очі, отже, проблема вирішилася на диво оперативно. Один із пацанів, судячи з усього — старший розпорядник на час, поки немає дорослого хазяїна, струсив із лавки якогось хлопчака, коли той саме полював на гоблінів, посадив божевільного мільйонера на звільнене місце, пояснив: дисководи кругом вимкнені, аби різні маромої свої дискети не пхали та вірусів не заносили. Тому, дядьку, набирай тут, створи собі папочку, коли хочеш, а ні — записуй як звичайний вордівський файл. Тоді перекинеш його електронкою на їхній офісний комп, вони підкажуть, як це зробити. Ну, а звідти вже роздрукують, там принтер підключений.

Зашибись, пацани.

Передрукувавши написані в зошиті від руки вірші, набравши окремо ім’я та прізвище журналістки та вивівши все це на принтер, Баглай тут же знищив файл, розпитав, де поблизу роблять ксерокопії, за півгодини наксерив по три примірники кожного аркуша. Для чого так багато, сам не знав. Навіть більше, — просто не замислювався над цим. Час покаже. Вдома посортував копії на три купки, одну відразу склав учетверо, заховав через брак кращого місця під телевізор, решту поклав у сумку, поряд із набитою грішми коробкою.

І несподівано для себе відчув довколишню порожнечу. Минула лише половина дня, заряд енергії лишився, та програма-мінімум виявилася виконаною надто швидко. Баглай не знав, що робити далі, до чого докласти рук. Без сумніву, його колишні братан, знали де шукати розваг. Наприклад, понапивалися б. Баглай скривився від самої думки про спиртне.

Колись, років у шістнадцять, він сприйняв пропозицію випити чогось серйознішого за пиво як належне. Наливали старші хлопці, піднесли на рівних — п’ятдесят грамів, пляшка розливалася на чотирьох, без того насилу дістали, тоді горілка на кожному кроці не продавалася. Організм зреагував миттєво — горілка не встигла навіть пройти стравоходом повний шлях, як хлопчину вивернуло, наче рукавичку. Баглай блював собі просто під ноги, а в голові крутилося: ось зараз із рота випаде шлунок разом з іншими нутрощами. Старші приятелі сприйняли це нормально, вперше мало що з ким трапляється. Почали згадувати подібні історії з власного досвіду.

Минув час, Богдан ніби прийшов до тями, йому знову налили, він знову пригубив, результат виявився ще гіршим: його знудило вже від запаху. Він не здавався, куштував алкоголь ще кілька разів, причому не лише горілку, а й коньяк, сухе вино, портвейн, лікер, навіть самогон. Висновок напрошувався сам: незалежно від міцності напою, його організм не сприймав алкоголь у принципі. Більше того — вивергатися почало навіть пиво, яке до того хлопець час від часу попивав, заїдаючи в’яленими бичками чи креветками. До лікаря, ясна річ, Баглай не пішов. Що йому сказати: шлунок бухла не приймає? Видно, так уже природа запрограмувала. Цигарок він не курив просто так, не дотримуючись жодного принципу. Не хотів, не відчував від цього жодного задоволення. Про наркоту навіть не думав. Однак і своїми спортивними досягненнями не міг похвалитися. Ну, шахи хіба, і то останній раз переставляв фігури на дошці років у вісімнадцять. Спосіб життя, обраний ним, та середовище, в якому завдяки цьому опинився, менше за все сприяли регулярному розвитку шахістської думки. Щоправда, іноді Баглай ловив себе на бажанні розіграти невеличку партійку, тільки замість королів, коней та пішаків завжди бачив перед собою людей.

Аби знову не нудитися перед телеекраном, Баглай узяв навмання один із аркушів, вийшов на вулицю, доїхав на метро до Хрещатика, там купив пачку конвертів без марок, а в найближчій аптеці — кілька пар медичних гумових рукавичок. Потім, поблукавши універмагом, надибав хусточки, купив три штуки. Знайшовши затишне місце в скверику на розі Пушкінської та Прорізної, вмостився на лавці і старанно, не звертаючи ні на кого уваги, витер аркуш і конверт хусточкою, перед тим натягнувши рукавички. Перехожим Баглай віддав належне: на нього теж ніхто уваги не звертав. Поклавши складений аркуш у конверт, Баглай хотів змочити місце для заклеювання слиною, та вчасно зупинився. Він десь чув або читав, що слина так само ідентифікує людину, як і відбитки пальців. Аналізу слини в нього, здається, жодного разу не брали, тому при бажанні порівняти навряд чи буде з чим, але Баглаєві не хотілося давати ментівським експертам навіть маленьку зачіпку. Хоча не був певен, що конверт і вкладений у нього аркуш хтось узагалі віддасть для серйозної експертизи. Засунувши незаклеєного листа в кишеню куртки і не знімаючи при цьому рукавичок, він пройшов до найближчого туалету, заплатив сорок копійок, змочив обтягнутого гумою пальця під краном, акуратно провів мокрим по смужках клею, запечатав конверта. Треба ще було купити ножиці та скотч. Усе це продавалося в універмазі. Лишалося вирізати надруковане прізвище адресата і наклеїти на конверт. Вирізав і наклеював паперові смужки не надто акуратно та старанно, вийшло трохи кривувато, та хай уже пробачають.

Дорогу до офісу «S-каналу» він за ці дні вивчив добре, загалом погано орієнтуючись у Києві. До столиці його постійно заносило проїздом, далі залізничного вокзалу ніколи в своїх мандрах не заходив. Не знімаючи рукавичок, тримаючи руки в кишенях шкірянки, він пройшовся пішки від Хрещатика до Кловського узвозу, впевнено зайшов до центрального входу в офіс. Ящик для кореспонденції впадав в очі відразу, Баглай наколов його ще під час першого розвідувального візиту сюди й відразу визначив для себе один із способів передачі кореспонденції. Кинувши листа в ящик, Баглай вийшов із почуттям виконаного обов’язку. Остогидлі рукавички пожбурив у найближчий смітник… І знову відчув, як накочується порожнеча. Звісно, сучка отримає вірша, складеного на її честь. Про це на всю Україну не розтрубить, сумнівів немає. Але це так, артпідготовка перед наступом піхоти та важкої бойової техніки. Метро, вулиці, люди, взагалі — саме місто почало тиснути на Баглая ще сильніше, ніж чотири стіни, тому він зловив перше зустрічне таксі, назвав адресу, повернувся в свою нору, вмостився за столом, натягнув нову пару рукавичок і, орудуючи ножицями та скотчем, заготовив ще три листи для Олени Суржі.

За цими клопотами сплив черговий день. Під вечір стало зовсім тоскно, а коли осінні сутінки остаточно заволоділи містом, Баглай рішуче вимкнув геть остогидлий телевізор, ніби нафарширований серіалами про несправжнє життя, різними шоу, де діти признаються батькам у статевому потязі до бабусь, а весь зал це обговорює, та рекламою бабських прокладок. У нього ж купа бабок у кишені. Десь у місті вже вийшли на роботу повії, котрі тільки й чекають щедрого клієнта. Є ще кабаки, де можна пристойно повечеряти — і хай лише халдеї спробують погано обслужити його, клієнта, котрий завжди правий.

На початку восьмої вечора Богдан Баглай вийшов зі свого сховку підкоряти велике місто.

Повечерявши, знайшов за допомогою таксистів-усезнайок шлюху, котра чесно і головне — мовчки відпрацювала свою оплачену годину. Тож повернувшись після виконаної програми-мінімум додому, Баглай завалився на диван і швидко заснув. А серед ночі прокинувся, сів, звісивши ноги, подумав, що саме його розбудило, згадав, усміхнувся в темряві.

Ідея справді непогана. Адже проститутці все одно, за яку послугу їй платять. Тим більше, коли це в жодному разі не стосується збоченого сексу. Вірніше, нехай собі думає про клієнта, що хоче.

Отже, завтра потрібен магнітофон. Ще краще — диктофон. Таксист-сутенер пояснив, де його завжди можна надибати, коли знову припече. До біса довбані листи. Вже не смішно.

11

— Втішити тебе немає чим, але я чесно виконав твоє прохання, незважаючи на повну його ідіотичність, — Малиновський розвалився в кріслі, кинувши злощасний конверт перед собою на стіл.

— Ти справді вважаєш мене ідіоткою?