Розділ «Друге наближення»

Трубку на тому боці дроту взяли після п'ятого гудка, коли втікач уже збирався вішати свою.

— Я слухаю.

— Мені потрібен Глод, — Баглай не був певен, що опер, який пов’язав його, запам'ятав голос свого «хрещеника».

— Слухаю.

— Це Баглай говорить. Знаєш такого?

— Не смішно, — відповіли після паузи.

— Не смішно, — погодився Баглай. — Слухай сюди, капітане. Ти вже не при ділах, але мусиш знати, що сьогодні вдень я зіскочив і підкинув вашим роботи…

На тому боці запанувала тривала мовчанка. Нарешті Глод озвався:

— Тебе дістануть. Коли це справді ти…

— Знаєш уже, — задоволено кивнув сам собі Баглай, — нічого, побігають твої хорти. Наперед їм хвости накрутять…

— Краще здайся сам.

— І що буде? У нас же не розстрілюють, дурню. Хіба при спробі втечі. Ви, менти, наче запрограмовані. Фрази дурні: «Стій, стрілятиму», «Краще здайся»! Кому краще?

— Чому ти дзвониш мені? І взагалі, яким хріном ти…

— Спокійно. Слухай — і все. Я не вбивав ніякого Пустовіта. Почув мене добре? Всі інші на мені, моя робота. Пустовіта не вбивав. Навіть у очі його не бачив. Знайди, хто його вбив, і багато чого стане зрозуміло.

— Для чого ти…

— Все, більше говорити не хочу. Я не вбивав пенсіонера Пустовіта. Я взяв це на себе. Про мій дзвінок ти, звичайно, доповіси. Ну, й нехай почухаються, кому треба. Мені це нічого ні додасть, ані відніме. Просто я його не вбивав. Пока, опер.

Цілком задоволений собою, Баглай поклав трубку. Тепер, поки ще видно надворі, треба щезнути з Ромен. Дзвінок менти, без сумніву, пропасуть уже за півгодини, і в містечку почнеться без перебільшення облава. Біля автостанції Баглай домовився ще з одним приватним таксистом і вже за півтори години був на залізничній станції в Прилуках. Поки що він грав із міліцією на випередження. І випереджав.

До кінця дня він планував дістатися до Києва. І розчинитися в ньому.