Розділ «Друге наближення»

— Квартира була порожня?

— Ні, всередині був Білокрил Микола.

— Хто ще був всередині?

— Скляренко і Рожнов.

їх уже допитали. Баглай стверджував: до викрадення Білокрила причетні так само вони. Але ті лише сторожували два дні, вони навіть пальцем бранця не торкнулися. Бив його лише Баглай. Обоє затялися, слова з них витягнути було неможливо, та в цьому так само не вбачалося нічого підозрілого чи дивного. Рогові та Скляру, враховуючи вік та першу судимість, вироком визначено по дев'ять років за крадіжки та співучасть у вбивстві, півтора з них вони вже відсиділи в СІЗО, і тішили себе надією, що на зоні поводитимуться добре і вийдуть раніше. Між іншим, для таких, як вони, така перспектива цілком могла бути реальною. Звичайно, вони намагатимуться відкараскатися від цієї справи. Ну, з ними ще треба попрацювати, а з Баглаєм вирішувати швидше. Засуджені до вищої міри йдуть за окремим графіком, його ось-ось висмикнуть на етап, а Скляр із Рогом нікуди не подінуться. Тим більше, закріпити свідчення — справа техніки, Баглай без того бере все на себе, він — хоч крути небоже, та нічого не поможе — основна дійова особа.

— Покажіть ще раз, у які саме двері ви заходили. Пойняті, дивіться уважно. Баглай, номер квартири назвіть чітко й голосно.

— Сорок три, — вільною рукою Баглай торкнувся подертої оббивки.

— Гаразд, на цьому слідчі дії тимчасово припиняються.

Очкастий оператор вимкнув камеру. Харламов, відсторонивши злочинця, підступив до дверей, незадоволено похитав головою.

— Обдерли бамажку…

— Що ж ти хочеш, Борю, скільки вона вже тут наліплена! — озвався Сташенко. — Пацани взяли та й подерли. Цікаво ж.

— Непорядок, — повторив Харламов і поліз у кишеню по ключі. Замки хоч і ламали, але потім один із них більшменш полагодили, аби нормально замкнути й опечатати місце злочину. Відчинивши двері, він зайшов усередину першим, за ним — боєць із прикутим Баглаєм, далі — решта. Малесенький передпокій не вмістив усіх, люди пройшли до кімнати, такої самої брудної, а за півтора року вкритої товстим шаром пилу. Сташенко пригадував, як тоді, коли тут працювала група, і потім, коли він сам ще раз оглядав кілька разів приміщення, тут провітрювалося. Але сморід ще лишився, він змішався із задушливим запахом пилу, чоловіки відразу почали чхати, бо їхні навіть найменші рухи здіймали пилюку в повітря. Не питаючи нікого, Сташенко пройшов до балконних дверей, широко прочинив їх, але свіже вересневе повітря ситуації не поліпшило. Матрац, на якому помер побитий Білокрил, далі сиротливо валявся під батареєю. Брати його в руки та згортати тоді було страшенно гидко, його просто відсунули ногою вбік.

— Так, давайте швиденько ворушитися, — почав підганяти Харламов.

— Пойняті, пройдіть сюди. Всі зайдіть, двері зачиняйте. Чотирнадцята двадцять, слідчі дії відновлюються. Баглай, що відбувалося в цій кімнаті?

— Я зайшов, — знову заговорив Баглай учнівським голосом. — Отут, біля стінки, сидів Скляренко. Рожнов у цей час був на кухні. Білокрил лежав отам, біля батареї. На матрацику, — останнє слово він промовив на диво лагідно та ніжно, що стосовно просмерділої шмати виглядало доволі таки смішно.

— Зараз вам дадуть макет. Покажіть, у якій саме позі лежав потерпілий.

Гирич, якому випало нести ляльку, підійшов до батареї і поклав опудало на матрац. Кострубатій ляльці, пошитій з мішковини та набитій тирсою, хтось намалював здоровенні очі й вишкірений рот.

— Схожий, — прокоментував Баглай.

— Хто схожий? — не зрозумів Харламов.

— Оцей чувак на нашого терпила.