— Дуже мило з боку Рожнова…
— Звати колишнього Людчиного чоловіка Вова. Живе просто поруч із тобою, за два квартали. Ріг адресу назвав, номер квартири. За адресою справді проживає Володимир Манько, шістдесят восьмого року народження.
— Отже, шукаємо Людмилу Манько.
— Вже почали, та в мене підозра, що вона прізвище змінила і знову на дівочому живе. Ситуація така: прогуляйся зараз до нього, акуратно бери за бари й тягни до нас в управу. Тут ми отримаємо від нього адресу колишньої дружини. Адже він повинен її знати, раз спокою не давав. Так буде швидше, бо сьогодні зранку субота, поки результати запиту прийдуть, ми час згаємо. Завдання зрозуміле?
Глод зітхнув.
— Геніально. Кажи адресу.
Починати зараз суперечку на тему «чому саме я, невже більше немає нікого?» — йому не хотілося, та й не любив він подібних розбірок. Робота перш за все, це навіть їжакові зрозуміло. Щоправда, час від часу виникали ситуації, коли питання: «Чому саме я?» доводилося ставити ребром, і в таких випадках Глод зазвичай відстоював справедливість, а не власне небажання працювати.
Записавши адресу й давши відбій розмові, Макс знову тяжко зітхнув і поплентався до ванної. Наталка була вже там, уважно роздивлялася себе в дзеркало і, судячи з виразу її обличчя, не надто тішилася зі свого відображення.
— Старієш? — чоловік обійняв її за плечі.
— Тобі цього хочеться? — дружина не повернула голови.
— Ні, просто люстро зранку завжди бреше. Не вір йому. Я ж не вірю.
— Може, мені зачіску змінити? — не так давно Наталка підстригла волосся й пофарбувалася в рудий колір.
— Якщо ти про стрижку, то коротше немає куди.
— Правильно. А волосся швидко не відросте. Вчора… Макс…
— Що?
— Ну… треба було так… аж надто старатися?
— Чому ти заговорила про це?
— Не знаю, — вони знизала плечима. — Просто шукаю логічного пояснення для свого пожмаканого виразу обличчя.
— Хочеш сказати, я в цьому винен?
— Ти ні до чого тут. Можливо, я сама винна, — тепер вона повернулася до нього лицем. — Може, мені не треба про це говорити, ми ж ніколи не торкалися таких тем… Але мені на вихідні й свята немає для кого чепуритися і дбати про нормальний зовнішній вигляд. Я все розумію, але…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Повзе змія» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перше наближення“ на сторінці 34. Приємного читання.