Розділ «Перше наближення»

— От бачиш, — тон Калити відразу пом’якшав. — Бачиш, нічого страшного немає. І все стало на свої місця, тепер ніхто тебе паровозом не пустить, — несподівано сорокарічному мужикові захотілося погладити хлопця по голомозій голові. Синові Степана Калити нещодавно виповнилося дев’ятнадцять, він не міг пригадати, в який момент випустив його зі своєї уваги, коли і що саме прогледів. Ні, його син не пішов у кримінал, не подався в бізнес. Він уже три роки жив окремо, покинув інститут, серйозно зайнявся музикою, грав у рок-групі, був одним з організаторів акції проти міліцейського терору, і взагалі дуже соромився свого батька. «Ти — мент, — сказав він йому під час однієї з останніх коротких зустрічей. — І цим усе сказано. Мене й у школі ментеням дражнили». Про це він міг би й не нагадувати: Калиту-старшого неодноразово викликали в школу, син регулярно встрявав у бійки. Старші хлопці, та й однокласники, серед яких було багато дітей бізнесменів, не могли пробачити Калиті-молодшому, що його батько — майор міліції, причому не просто міліції, а шостого управління, бандитів ловить. — Давай, синок, не мовчи. Що там у нас за Даня? Поганяло чи ім’я?

— Ім’я… Богдан…

— Молодця, Ігоре Степановичу, молодця. Вас усіх цей Даня-Богдан під цугундер підвів, а ви його захищаєте. Боїтеся, мабуть. Боїтеся? — Ріг не піднімав голови. — Нема чого боятися, тут він вас не дістане. Тебе тепер, синку, охороняти будуть за особливою системою, — тут Калита брехав, спеціальної охорони до Рога ніхто приставляти не збирається, однак треба довести справу до кінця, нехай зовсім заспокоїться. — Хто такий Богдан, прізвище, де живе або де переховується? Чим швидше візьмемо його, тим усім легше буде.

— Не знаю…

— Чого ти не знаєш?

— Прізвища його не знаю. Даня — і все. Навіть прізвиська немає, ми до нього на ім’я зверталися.

— Не годиться так, Рожнов, — Калита підвівся з-за столу, підійшов до сидячого, навис над ним, подивився з висоти свого зросту, поклав руку на худеньку потилицю. — Ти дуже добре почав, я тобі майже повірив, у щирість твою, а ти, блін, знову мені тут старі пісні про головне співаєш. Прізвище Богдана.

— Не знаю…

— Прізвище, Рожнов!

— Не знаю!

— Добре, я запитаю в інших. Вони так само спочатку не знатимуть ніякого Дані. Але я твої свідчення їм покажу, ще й на словах дещо додам. Яке до тебе після того ставлення буде, знаєш? Прізвище Дані.

— НЕ ЗНАЮ!

— Прізвище!

— БАГЛАЙ! БАГЛАЙ! Чого вам ЩЕ треба, козли, менти погані, ненавиджу, тварюки, козли, козли, козли! — плечі Рога затрусилися, долоні ще міцніше стиснули череп.

Богдан Баглай. Ось і все. Приїхали.

Старший оперуповноважений УБОЗ майор міліції Степан Калита не повірив власним вухам.

Нема сумнівів: це той самий Богдан Баглай. Оперу дуже хотілося в це вірити. Хотілося — і водночас він підозрював, що Богдана Баглая в місті, навіть на території області вже немає.

13

Відсунути більшість поточних справ якнайдалі й негайно кинути основні сили на пошук Богдана Баглая Черниченко дуже хотів, але поки що не віддавав такого розпорядження.

Стримувала необхідність бути присутнім на похоронах Корбута. Ситуація вимагала, щоб начальник управління особисто виступав на траурному мітингу, приділив увагу вдові та родичам. Так само полковник не мав права навантажувати своїх підлеглих проведенням оперативно-розшукових заходів замість похорон товариша по зброї. Але «шістка» — це не вся міська міліція. Тим більше, що новина від самого ранку стала відома в міському та обласному управліннях, тож не можна сказати, що для розшуку Баглая взагалі нічого не робилося. Своїх оперів Черниченко підключить негайно, хоча після поминального обіду, ясна річ, серйозну роботу довірити не буде кому. Всі вони люди, всі прекрасно розуміють ситуацію.