Розділ «Перше наближення»

Ігор Рожнов на прізвисько Ріг, раніше не судимий. Неповна середня освіта, зацікавленостей жодних, пише з такими помилками, що навіть опери, які не можуть похвалитися схильністю до красного письма, і ті кепкують. Глод навіть цитував: «счиро сердне зізнання». Не додумався викинути мобілку, через яку й погорів. Прогресуюча алкогольна залежність. Навіть спортом ніколи не займався, хоча розгулює в дорогих спортивних костюмах.

Євген Скляренко на прізвисько Скляр. У загальному розвитку та уявленнях про життя пішов зовсім недалеко від свого однокласника та друга. Колись затримувався за п’яну вуличну бійку, але пробув у відділенні лише три години, ніхто не горів бажанням валандатися з малолітнім. Склали протокол і копанцем вигнали, натякнувши на останнє китайське попередження.

Степан Домовик на прізвисько Кузьма. У цього є захоплення — автомобілі й техніка взагалі, сам признався. До зустрічі зі Склярем і Рогом викрав спільно з одним знайомим «Жигулі» в його сусіди, потім продали йому його ж авто за п’ять сотень баксів. Потерпілий навіть у міліцію не заявив, та Кузьма все одно зізнався — одним злочином, більше, одним менше. А в цілому — такий самий, як і двоє інших. Є, щоправда, одна відмінність у біографії: батько по другому разу сидить за квартирні крадіжки. Утім, батьки після першої ж посадки розлучилися з ініціативи матері, але батько лишається батьком.

Костянтин Дорофеєв на прізвисько Дора. Старший від решти на два роки, раніше засуджений, відсидів свої два роки і в рідні Ромни вже не повернувся. Жив окремо від основної компанії, з бабусею, котра онука обожнює — він постійно гроші приносив. Частина розбоїв скоєна з його подачі, цього він не заперечував. Зміг вистрелити в мента, отже, теоретично міг убити й охоронців. Але — тільки теоретично.

«Ну, і кого ми тут маємо?», — подумки запитав себе Калита. Звичайних тупих відморозків. Вони можуть виконувати злочини, але не планувати їх. Коли б ця чудова четвірка організувалася й вирушила на діло сама, точно спалилася б уже на першому епізоді. Та й зброю десь діставати треба, жоден із них до кримінального світу прямо не причетний, за винятком хіба Дорофеєва, але ж він не король бандитизму, рядовий злодюга, сів навіть не як організатор, а за співучасть — на стрьомі стояв, клумаки з краденим через вікно приймав, на базарі реалізовував, через що й попався. Ріг, Скляр, Кузьма і Дора — звичайні відморозки. Коли врахувати, що вони зробили з Микитенком у льосі. Потвори, безпредєльщики.

Не того рівня пацани. Або плутають слідство, дотримуючись правила «кожен за себе», або всіляко вигороджують того, хто стоїть за ними. Тільки так. Калита навіть клацнув пальцями, закріпляючи цю думку. У них мусить бути ідейний натхненник, бо жоден із них сам по собі — не лідер і не має таких задатків. Вони його чи рятують, чи… бояться? Справді, на хріна його рятувати, коли самі згоріли. На нього все валити можна, коли цей невідомий — справді лідер та організатор. Раз вони вперто крутять, не скориставшись реальною можливістю зіпхнути найтяжчу провину зі своїх плечей, отже, справді, бояться. Навіть тут, сидячи в СІЗО.

Година вже пізня, але Калита знав — Черниченко ще не поїхав, сидить у себе, бо завтра ховають Сергія Корбута, він віддає останні розпорядження і вишукує грошовитого благодійника, котрий допоможе достойно поховати й пом’янути одного з кращих оперів їхньої «шістки». Та й крім цього справ вистачає. Приходили з відділу власної безпеки, вимагають віддати їм на поїдання Сташенка. Нібито давно напрошувався капітан, а тут такий випадок, затриманого скалічив, і дарма, що він офіцера міліції застрелив, Сташенко взагалі не може тримати себе в руках. Такому тільки привід дай, ганьбить органи. Скільки за ним розкритих убивств, до справи не стосується. Ще невідомі методи отримання зізнань від підозрюваних.

Узагалі, вся пригода в сауні виявилася недоречною, особливо тепер. Забороняючи допитувати затриманих негайно, Черниченко страхувався від комісії з міністерства. Присилають її регулярно, результатом її роботи має бути виявлення якихось непорядків на місцях. І тут такий привід, такий подарунок, таке яскраве свідчення непрофесійного підходу до роботи, внаслідок чого безглуздо гине батько двох синів, один із кращих працівників. Ну, і далі за схемою. Ще за місяць до приїзду комісії по управлінню ходили чутки: Черниченка збираються посунути. Вони нічим не підтверджувалися, але, виходить, до того йдеться. Без догани, в усякому разі, начальник точно не залишиться.

Не хочеться набридати йому зараз, але чуття підказувало Калиті — нові обставини в справі нападу на фірму «Драко» та вбивстві Руслана Микитенка при їх оперативному з’ясуванні просто мусять виявитися не банальними і дати результат, котрий поставить усе з ніг на голову. В позитивному значенні цього вислову.

Черниченко справді сидів у себе, відпустивши секретарку з приймальної. Вислухав Калиту, подивився на перелік запитань слідчого, поклав аркуш перед собою на стіл.

— Ну?

— У цій історії не вистачає ватажка. Є банда, факт. Але постаті всі другорядні. Головної не проглядається.

— Може, й так.

— Точно так! Нам він потрібен кров з носу.

— Ну й рийте носом землю, — полковник поліз у пачку за «голуазиною». — Мені вас учити? Про результати доповіси. І не затягуйте. Ініціатива карається, ось тобі підтвердження. Займися особисто. Тільки завтра з одинадцятої — прощання, зала для актів міської управи. Не забудь, там усі потрібні.

Зрозуміло. Черниченко ще більше не в гуморі, ніж передбачав Калита. Аби не нарватися ще на щось, майор швиденько попрощався і повернувся до себе. Про щось подумав, зняв трубку, звірився із записником і накрутив номер.

12

— Вам робити нема чого, як людей так пізно з нар зісмикувати?

— Так точно, Ігоре Степановичу, зовсім немає чого робити. Ось шукаємо клопоту зайвого на свою голову.

— Чому ви, а не громадянин слідчий?