Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

Видно, хтось таки зрозумів це і почав користуватися своїми знаннями: вперше неповнолітню Жанну Чорну судили за крадіжку, яку намовив її скоїти один невиправний рецидивіст. Спочатку він зробив дівчину своєю коханкою, а тоді за допомогою примітивної мови жестів та ручки з папірцем (писати й читати дівчину все ж таки навчили, тут вона не надто опиралася, розуміла — лише грамотні виживають!) намовив проникнути в будинок одного куркуля, де в дворі бігав лютий пес без ланцюга. Жанні дали за співучасть три роки. Свого строку не досиділа — потрапила під амністію як інвалід.

З того часу постійного місця проживання не мала, перебивалася час від часу легальними заробітками, торгуючи в різних місцях різним дрібницями, але здебільшого приторговувала наркотою, крала, потім сама підсіла на горілку і наркотики, відтоді почала активніше красти, аби заробити на те, від чого була залежна. Довго на одному місці не сиділа: вкравши вночі, наступного ранку могла рухатися електричками в будь-якому напрямку, вийти на будь-якій платформі, прибитися до гурту таких, як сама, маргіналів, які знаходилися практично всюди, і загалом мандрувати так від Чернігова до Джанкоя і назад.

Не маючи дому, Жанна Чорна не була прив’язана до жодного з міст. Тому появу її саме в Жашкові начальник карного розшуку не пояснював ніяк. Занесло лихим вітром, ось вам причина.

Оперативники вже пішли нишпорити по тутешніх злачних місцях, аби знайти підтвердження того, що глухоніма Жанна крутилася в Жашкові кілька днів. Можливо, на неї навіть вдасться списати кілька крадіжок і позгортати заодно нікому не потрібні справи. Що стосується нічної пригоди в будинку Гараніної, то з цього приводу Петриківський уже навіть доповів начальнику міліції.

Картина — ясніше нема куди. Рецидивістка Жанна Чорна вишукувала чергову жертву. Багатий будинок надибала давно. Склоріз — її злодійський інструмент, вміння знаходити спільну мову з тваринами — теж своєрідна відмичка. Напередодні їй усе ж таки вдалося щось украсти, бо розжилася дозою наркотику.

Перелізла через паркан, приспала собаку, вирізала шматок скла, убила пса без жодного жалю і проникла в дім. Вбивати хазяйку наміру не мала, бо в такому разі прихопила б із собою або садові ножиці, якими перерізала дроти, вимкнувши сигналізацію, або ножика з кухні. Поводилася необережно, власних рухів не чула — глуха. Гараніна прокинулася, і Жанні нічого не лишалося, як кинутися на неї.

З довідки видно: вона агресивна, жорстока, до того ж має певні психічні відхилення. Коли спокійна, ті не проявляються. Та варто відчути викид адреналіну, вавка в голові починає боліти, підсилюючи жорстокість та агресивність.

Юлії Василівні ще пощастило — така і вбити могла. Може, навіть збиралася, що їй втрачати!

Правда, Костюк на всю цю логіку висловив лише одне серйозне зауваження: Жанна Чорна знала про сигналізацію. Перерізавши дроти, можна вирубати світло. Але насправді такої потреби для професійної крадійки не виникало. Навіть короткий послужний список Чорної свідчив: у жодному з епізодів із її участю такої складної проблеми, як знешкодження сигналізації, взагалі не виникало.

Нема питань, сказав Костюк. Злодійка могла готувати візит до будинку Гараніної. І дізнатися про сигналізацію… від кого? З ким глухонімій крадійці, яка в Жашкові ніколи, здається, не була, треба потоваришувати і знайти спільну мову, аби дізнатися про особливості охорони саме цього приватного будинку?

Хоча в цілому історія видавалася ясною, і лишалося лише зняти свідчення з самої Юлії, після чого благополучно закривати справу.

Але, мов комета Галлея, виник перед начальником міліції Антон Сахновський — і все зіпсував.

— Я готовий це все написати, — сказав Антон.

— Для чого? — зітхнув підполковник Костюк.

— Розповідь, викладена працівнику правоохоронних органів у письмовій формі, називається заявою. Або — свідченнями. Після чого списаний від руки папірець набуває характеру офіційного документу.

— І що з того?

— Я розумію, що ви тут зараз прикидаєтесь.

— З язиком обережніше, Сахновський.

— Я дуже обережний з язиком. Так ось, два тижні тому, невдовзі потому як Юлію повідомили чи попередили про викрадення брата, вона побачила вночі за вікном свого будинку темну постать. Яку серйозно вважала привидом. Якби там була людина, собака б гавкав.

— Звідки знаєте?