Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

На могилі тим часом виріс свіжий пагорб. Копачі чекали остаточного розрахунку.

— Гаразд. Я дожену… Ось тут треба ще заплатити… І взагалі, до своїх на могилу зайду…

— До своїх?

— Ну да. Батьки мої тут… І тітка… Я ж місцевий…

Додому Юлія Гараніна змогла повернутися вже наступного дня.

Лікарі, щоправда, не відпускали. Та вона сама наполягла — нічого серйозного, остаточно прийде до тями вдома. На той час уже дала свідчення, вони цілком задовольнили слідчого, і всі, від кого це залежало, мало не хором запевнили: чиста самооборона, та й убита, Жанна Чорна — та ще птиця. Навіть якби хтось вирішив убити її навмисне, навряд чи до справи поставилися б серйозніше, ніж є.

Будь-яка смерть таких людей, якими були Жанна Чорна та молодший брат Юлі, нічого, крім полегшеного зітхання, в людей довкола не викликає.

Тому з цими історіями Юлія тепер лишилася сам на сам.

І не збиралася просто так зупинятися.

Її далі дуже цікавило, якої такої страшної шкоди наробив її брат, після чого сам змушений був переховуватися від мисливців.

А в тому, що на Руслана полювали з метою зведення рахунків, Юлія не мала жодних сумнівів.

— Що ти зробила?

— Подзвонила одним своїм знайомим у Київ. Вони мають вихід на когось із групи Костянтина Стогнія[4] чи на самого Стогнія, точно не знаю, — повторила Гараніна.

Вони сиділи в тій-таки залі, де позаминулої ночі розігралася фінальна частина драми за участі Жанни Чорної. Електрику вже полагодили.

Приїхавши додому, вона подзвонила йому відразу, подякувала за допомогу — це прозвучало як «дякую за похорон» — і попросила приїхати: не хочеться лишатися самій, навіть коли все минулося. Антон поїхав, хоча не розумів доладно для чого: спочатку вони сваряться, потім Юлія в розпачі кличе його на допомогу, і ось тепер їх несподіваним чином поєднали темні привиди та цвинтарні історії. Правда, зі свого боку він теж мав що сказати Юлі. Але вона дозволила гостеві лише поцікавитися її здоров’ям, після чого відразу почала розмову вже знайомим Антонові діловим тоном: їй знову потрібна допомога.

Вона хоче дізнатися, хто вбив її молодшого брата.

Задля цього ще в той день, коли вони так погано розійшлися, вона вжила деяких заходів. Вони видалися Антонові настільки несподіваними, що він попросив повторити — не в’їхав із першого разу, мусив проникнутися й усвідомити.

— У мене нема фотографії Руслана. З останніх років, як ти розумієш. Взагалі можна знайти лише його шкільні, юнацькі, за десять останніх років я точно не пригадаю, аби він позував фотографу. Ну, я тоді поїхала в морг і сфотографувала на цифровик. Там, у морзі, Руслану все ж таки надали людського вигляду.

— І це фото ти переслала своїм знайомим, котрі мають вихід на людей Стогнія?

— Так. Гадаю, є можливість показати фото Руслана по телевізору і закликати всіх, хто щось знає про цю людину, яка померла за нез’ясованих обставин, дзвонити за вказаним номером телефону.