Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

Це не заважало їй побачити, як нагорі виросла темна постать Чорної Дами.

Мабуть, непрохана гостя вже знає про небезпеку, яку несуть у собі ці сходи. Може, вона навіть поводилася необережно та незграбно, буцнулася об них, коли піднімалася нагору, — ось звідки шум, що розбуркав Юлію, і розбуркав дуже вчасно.

Відштовхнувшись босою ногою від нижньої сходинки, Юля задом поповзла по слизькому паркету, а коли спина наразилася на край килима — перекотилася на бік, підхопилася і помчала до виходу. Ззаду вчулися кроки — це Чорна Дама спускалася крученими сходами вниз. Вона не квапилася.

Чому?

Налетівши з усього маху на двері, Юлія ковзнула по них рукою, шукаючи ключ. Він завжди стирчав у замку, вона і цього разу повернула його кілька разів, зачинивши спочатку верхній замок, потім — нижній. Ключі стирчали завжди в нижній шпарині. Тепер там рука зловила порожнечу.

За спиною почувся дивний звук — наче хтось брязкав залізяччям. У відчаї смикнувши наглухо зачинені двері, Юлія повернулася, притиснувшись до них спиною. Чорна Дама вже завершила спуск і рухалася, тримаючи щось перед собою у простягненій руці. Брязкіт повторився, і враз до Юлі дійшло: це брязкають її ключі. Чорна Дама дражниться. Вона, невідомо як, може, навіть крізь стіну, проникла в будинок, витягла в’язку ключів із замкової шпарини, і тепер дає зрозуміти своїй жертві: тікати нема куди, вирок остаточний, оскарженню не підлягає.

Я не хочу вмирати! Я НЕ ХОЧУ ТАК!

Крик зродився в голові — назовні він так і не вирвався, Юлія далі не могла кричати, замість крику плямкала ротом, мов витягнена з води рибина. Але тепер, збагнувши, що просто так урятуватися не вийде, Юлія несподівано для себе трошки заспокоїлася. У неї є перевага. Так, її заскочили зненацька, але все ж таки в неї є перевага перед цією чорною смертю — вона в себе вдома. А вдома і стіни допомагають.

Відштовхнувшись від дверей, Юлія метнулася до великої зали. Якщо вдасться, то звідти вона заскочить до кімнати для гостей. Можна випередити Чорну Даму, причинити по собі двері, швиденько приперти їх кріслом, а поки ворог долає перешкоду — спробувати вискочити через вікно. З одного удару скло не розгатити, воно міцне — стандартний подвійний склопакет. Та відчинити відкидну стулку і вистрибнути через пройму в сад — на пару хвилин роботи.

Чорна Дама, схоже, прорахувала можливий шлях своєї жертви до відступу. Стрімкою чорною кішкою кинулася навперейми, відсікши Юлі дорогу. Коли жертва добігла до середини вітальні, мисливиця вже загородила собою двері до кімнати для гостей. Обидві жінки на мить завмерли. В темряві Юля чула тільки власне важке дихання. Чорна Дама теж дихала, та, здається, гра в кота-мишу приносила їй задоволення. Вона навіть не задихалася — просто знову видала дивний тваринний звук, потім заклекотала горлом, що, мабуть, повинно було означати сміх. Запах від Чорної Дами йшов нестерпний. І, як не дивно, саме він остаточно привів Юлію до тями.

Вона не може собі дозволити померти від рук — чи що в неї там! — брудної смердючої істоти, яка навіть говорити по-людському не вміє.

— Чого тобі треба?! — вигукнула Юлія, та розпачу в її голосі не було — це нагадувало виклик на поєдинок.

У відповідь Чорна Дама знову загарчала, видала мукаючий звук, а тоді, різко махнувши рукою, жбурнула в жертву в’язкою ключів. Юлі не вдалося уникнути удару — вона лише відбила їх, і ключі, котрі мусили влучити в голову, зустрілися в повітрі з її рукою. З брязкотом вони впали на підлогу, і Юлія навіть інстинктивно сіпнулася по них: схопити, відчинити двері, втекти — та різкий моторошний сміх Чорної Дами зупинив її. Крутнувшись на голих п’ятах, Юля кинулася геть — тепер бігла в бік кухні.

Там, у шухлядах столу, ножі.

Великі кухонні ножі.

Чорна Дама стрибнула їй навперейми, ніби знову читаючи думки жертви. Рухалася вона стрімко, випереджаючи кожен Юлин рух на частку секунди. Від кухонних дверей вона буквально відштовхнула жертву — жінки налетіли одна на одну, Чорна Дама сильно вдарила Юлю, і та від різкого поштовху стукнулася спиною об стіну, заодно відчувши на собі неймовірну, зовсім не жіночу силу свого ворога. Від удару Юля сповзла на підлогу, відразу відкотилася — Чорна Дама продовжила атаку, спробувавши влучити в жертву ногою. Спробу копнути Юлю вона повторила, і цього разу удар носаком досягнув цілі — її не захищені нічим, окрім легенької майки, ребра зустрілися з гострим миском черевика чи туфлі, чи що там нічні примари взувають на ноги.

Юля котилася по підлозі, мов м’ячик, і третього копняка їй вдалося уникнути. Смердотне дихання Чорної Дами було вже зовсім близько, від жертви її відділяла лише пара кроків. Перекочування зупинили ніжки столу — і Юля, не бачачи іншого виходу, заповзла під стіл.

— Іди геть! ПІШЛА ГЕТЬ! — заволала вона, хоча й усвідомлювала всю марноту своїх закликів. Якщо Чорна Дама прийшла по неї з самого пекла, то без неї туди не повернеться, в цьому Юлія вже переконалася. Босі ноги стирчали з-під столу, вона підтягнула їх, знову зіщулившись.

Чорна Дама наблизилася до столу впритул. Щосили грюкнула по поверхні кулаками, аж стіл здригнувся над головою переляканої жертви. Хованка виявилася досить умовною, Юля розуміла це, але все одно — для того, аби вбити її, Чорна Дама мусить бодай витягти свою жертву з-під столу. Або — відсунути стіл. У будь-якому разі кожен зайвий рух ворога — виграні секунди для Юлі.

Чорна Дама рвучко відсунула стіл.