Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— Момот — просто безпека. В широкому розумінні. Цей підлягає… підлягав особисто Нікітину. Еліта, мать їх… Таких іще яйцеголовими називають.

— Де називають?

— В Америці, — підполковник сплюнув собі під ноги. — Знати б тепер, за яким хріном цей елітний пацанчик поперся серед ночі до чорта на роги… Зрозумів, до чого все йде?

— Та ясно, — тепер зітхнув Супрун. — Пана Нікітина доведеться брати в оборот, хай як не хочеться. Аби тільки той труп, який у хаті, проблем би не було.

— З Нікітиним я вам поможу. Тим більше, з ним давно пора душевно побалакати. Хто міліцію, до речі, викликав?

— На «сто два» подзвонили. Виклик прийнятий о сьомій тридцять. Поки доїхали…

— А постріляли їх коли?

— Експерти кажуть — іще вчора. Десь так не раніш як о двадцять другій. Точніше покаже розтин.

— Відбитки пальців?

— На дверних ручках і на одвірку лишилися чіткі.

Друге тіло вже дактилоскопіювали, документів жодних, але проб’ємо через базу, може, спливе щось. Проте, — тут Супрун гмикнув, — якщо вже той Корсак, із банку, — тамтешня еліта, а в хаті — хтось із його знайомих, і вони сюди сповзлися серед ночі, громадянину Нікітину буде про що розказати.

— Хата чия? Хто міліцію викликав?

Зарудний хотів запитати, чому ніхто в околиці пострілів не чув, але стримався — сам бачив місцевість, усвідомлював: тут хіба гармату почують, а взагалі зараз стільки піротехніки у вільному обігу ходить, що бабахкання не дивують не лише міських, а й сільських мешканців.

— Той, хто дзвонив, не назвався. Але, гадаю, бомжара якийсь. Самі ж бачите — хата покинута, нічия фактично. Наші вже попрацювали з місцевими жителями. Баба тут мешкала, сама, родичів нема, померла — зо дні чотири лежала, поки на неї поштар не наткнувся, пенсію ніс. Десь рік хата ось так стоїть, шибки у вікнах збереглися, аж дивно… Словом, тут, буває, бомжі підночовують. Хтось із них, видно, забрів на насиджене місце і надибав два трупи… Але другий… — Супрун похитав головою. — Давно такого не бачив. Яке давно — ніколи! Сатаністи тут завелися, чи що.

— Чому сатаністи?

— Самі гляньте.

Давно пора — задля цього Зарудний і приїхав.

Офіцери пройшли всередину, майор пустив підполковника вперед, і той, ступивши в потрощену кімнату, зупинився на порозі, замислено оглянув місце злочину, потім схрестив руки на грудях, схилив голову набік.

По всій кімнаті стояли, тобто здебільшого валялися свічки, переважно нові, парафінові, вочевидь, куплені спеціально для такої нагоди, хоча було й кілька згарків. Майже точно по центру лежав, розкинувши руки, як розіп'ятий грішник, чоловік років під сорок із залитим кров’ю лицем.

— Куля в голову, — пояснив ззаду Супрун.