Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Ступивши ближче, вже знаючи, що буде найчорнішим на цій картині, Горілий нахилився, розгледів темну пляму на лобі. Кров.

Пістолетний постріл.

Убили, як Коваленка.

Демон!

Ніби у відповідь на його думку за спиною почувся якийсь рух, і Сергій, ще не знаючи, кого чи що він там побачить, розвернувся й уже в повороті кинув своє тіло ближче до стіни, подалі від мертвого тіла пророчиці.

У прямокутній проймі дверей виросла темна постать.

Висока.

А може, лише здалася такою.

Між Демоном і Горілим стовбичив, досі не в змозі отямитися від побаченого, Гена Корсак. Помітивши рух у темряві біля чорного дверного прямокутника, Сергій скрикнув — то просто вихопилося попередження, та хлопець уже не мав шансів на порятунок.

Гримнув грім. Темрява плюнула вогнем. Заклало вуха. Зойкнув Гена Корсак, незграбно завалившись на підлогу, просто на свічки, погасивши одну й перекидаючи ще кілька обабіч себе.

Тепер час здійснитися ще одному пророцтву…

Таке майнуло в мозкові Горілого, але тіло тепер не слухалося мозку, діяло саме по собі, керуючись лише найдавнішим у світі інстинктом — самозбереження. Поруч було вікно, щось підказувало — воно старе і розвалиться від міцного удару, так і сталося — садонувши ліктем, Сергій вивалив скло разом із підгнилою рамою. Темрява, яка огортала Демона, знову ворухнулася, клацнула — ноги Горілого зігнулися в колінах, коліна стукнулися об підлогу, знову гримнуло, але смерть цього разу пролетіла над головою, лишень обдавши гарячим подихом.

Поруч валялася згасла свічка. Не знайшовши нічого ліпшого, Сергій підхопив її, жбурнув у темряву перед собою, водночас дико крикнувши. Тінь ворухнулася — Демон інстинктивно сахнувся, не знаючи, чим саме пожбурив у нього смертник. Цю секунду Горілий виграв — пружно підскочивши, викинув себе у пройму вікна, через розпанаханий одяг обдираючи руки та стегна об краї скла й залишки рами. Вивалившись у грязюку, Сергій прорачкував кілька метрів — ззаду знову гримнуло! — а тоді, підвівшись, побіг, не розбираючи дороги, до лісосмуги, де лишився Анатолій.

На бігу петляв, мов заєць. Але більше не стріляли.

Добіг до машини, ввалився, брудний, у салон, нічого не сказав Анатолію — той сам усе втямив, розвернувся, погнав у бік міста.

Цього разу смерть почекає. Так вирішив Сергій Горілий.

…А потім, уже на квартирі, коли Анатолій щось пояснював по телефону Нікітину, Горілий ухвалив інше рішення. Зовсім несподіване для себе і для банкіра. Намацав у кишені куртки прямокутник картону з записаним від руки номером, без вагань набрав його, і коли Анатолій саме отримав від шефа остаточні інструкції з приводу того, що сталося, Горілий уже виходив зі службової квартири.

Тут ставало небезпечно.

Розділ 8

Копай глибше