Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Тому Гену Корсака зауваження Горілого зачепили за живе.

Так трапляється, коли працюєш, як веліли, думаєш — саме так і треба, аж раптом зовсім стороння людина з вулиці, у їхньому разі — взагалі з вокзалу, а за великим рахунком — із тюрми, колонії суворого режиму, людина без перспектив, грошей та навіть без документів починає поводитися так, як завжди хоче поводитися більшість нормальних чоловіків: незалежно, впевнено, якщо не самовпевнено, не зважає на своє становище, навіть не усвідомлює його. При цьому показує, хто і який вигляд має збоку.

Геннадій вперше побачив збоку себе.

Те, що він побачив, йому не сподобалося.

Тому зараз, коли вони розтинали ніч, прямуючи до Шаповалівки, герої дитинства, безстрашні лицарі плаща та шпаги, джентльмени удачі й підкорювачі прерій, вперше зібралися всі разом, витіснивши з Гени Корсака всі інші бажання, крім одного: особисто взяти участь у пригоді — а саме так він сприйняв нічну подорож.

До того ж йому раптом закортіло принести реальну користь. Таку, як учора вночі, — чомусь похвала Горілого виявилася для хлопця приємною і навіть дуже важливою. Він і далі волів виправдовувати довіру. Він уже не міг байдуже ставитися до колишнього опера.

— Мабуть, ця хата.

Сергій кивнув на темний контур будинку, котрий справді маячив трошки збоку від основної траси — окремо від решти хат, вікна яких де-не-де світилися. Анатолій мовчки скерував машину в указаний бік, і коли вони наблизилися, виїхавши з-за лісосмуги, стало видно: ця хата не такий уже будинок із привидами, як підозрював Горілий.

Вікна світилися. Слабенько — але світилися.

— А як не та? — засумнівався Геннадій.

— Наче правильно їхали, — знизав плечима Сергій. — Помилилися — вибачусь, далі поїдемо. Хоча навряд. Надто все це в стилі нашої подруги.

— Я теж піду, — промовив Гена Корсак, відчинивши дверцята зі свого боку — він сидів поруч із водієм.

— Я тобі піду, — беззлобно відповів Горілий. — Ваша задача — тут сидіти. Страхувати мене.

— Теж мені — держстрах, — гмикнув Анатолій. — Від чого страхувати? Там тітка, хвора на голову.

— Дарма ви мені ствол не роздобули, — Горілий проігнорував його, але пізніше зрозумів — саме такий настрій Анатолія вплинув на рішення Сергія дозволити зрештою Геннадію скласти йому компанію.

— У нас зброєю не торгують, — буркнув Анатолій. — Шеф ясно сказав: ти можеш у щось влізти, то нехай краще влізеш без зброї. Бо шлях кожної одиниці озброєння тут, у Конотопі, дуже просто простежити. І шлях до шефа приведе.

— Це він не сам додумався, — зауважив Горілий. — Це його Момот навчив.

— Усе одно правильна думка.

— А я з тобою, Толян, це обговорювати не збираюся, — взявшись за ручу дверцят, Горілий секунду подумав. — Ну його в баню. Хочеш іти, Гено — гайда. Що там буде, не знаю, але хай ми з голими руками, зате — вдвох.

— Ну, а як вона тобі щось напророчить, Ген? — підсмикнув його Анатолій.