Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— Ви ж наче не визнаєте «панів».

— О! А я так собі думав, ми в однобічнім порядку…

— У двобічнім, коли вам так зручніше. Сподобалися хлопчики?

— Оригінальні.

— Таких ні в кого нема. Зайвого не скажуть і не зроблять. Мрія боса. Ви тільки привітатися подзвонили?

— Якщо вам цікаво, хочу розказати хід своїх думок…

— Не цікаво, — охолодив його Нікітин. — Там у вас двоє людей для роботи. Мене цікавить результат. Ну і, звісно, якщо треба буде влізти, куди не дуже треба, ви повідомляєте мене особисто і пояснюєте необхідність. Будемо вирішувати. Зараз аврал?

— Та нема поки авралу, — відповів Сергій, і раптом, зовсім не чекаючи від себе, бовкнув: — Їсти хочу!

— Знаєте, давайте з цим собі раду самі, — схоже, банкіра все ж таки вдалося хоч чимось розворушити. — Ну, ми домовились. Смачного.

Закінчивши розмову, Горілий сховав телефон у кишеню, окинув уважним поглядом своє новоспечене і дещо дивакувате військо.

— Так, голуби… — почав він.

— Ми не голуби! — у голосі Геннадія чулася суміш агресії та істерики.

— Сам підор! — не стримався Анатолій.

Лише тепер дотумкавши, в чому проблема, Сергій реготнув, та швидко взяв себе в руки, навіть обсмикнув куртку.

— Так, орли… Орли нормально? — не зустрівши заперечень, провадив: — Отже, орли, справа така. Галина Коваленко, дружина, пардон — удова нашого вбитого. Є в неї друг сім’ї, такий собі Позняков. Потрібні максимальні відомості про обох, непогано б вирахувати якусь близьку подругу Галі. З цією дамою я хочу побалакати, бажано — якнайшвидше. Й ось іще що… Є одна адреса, це на околиці, на Кубі. Зараз я напишу вулицю, номер будинку, номер квартири. Пробийте, хто там мешкає і як би мені з тією людиною теж зустрітися.

— Все?

— Поки все, там як піде. А я десь поснідаю. В разі чого дзвоніть…

Круть і Верть вийшли, залишаючи по собі враження, ніби й не було їх тут зовсім.

Їсти довелося над силу.

Вимучений алкоголем шлунок неохоче приймав бодай щось, крім рідини, та Сергій над силу втоптав у себе гарну порцію смажених реберець із картоплею фрі, заївши подвійними сирниками та запивши, аби ліпше проходило, все ж таки пивом. Останньої миті обрав не стандартний півлітровий кухоль, вирішив удовольнитися меншим злом, та коли шлунок відчув приємну спокійну ситість — знову не втримався, замовив іще одне маленьке пиво. Всю безглуздість свого вчинку втямив, допивши другий кухлик, — все одно випив більше, ніж справді хотів. Зате по сніданку отримав несподіваний і водночас — жаданий бонус: потягло на сон, і Горілий швиденько, поки не перебилося, повернувся назад у квартиру, забрався під ковдру, швидко заснув і розплющив очі по обіді, нарешті повноцінно виспавшись.