Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— А ти? — поцікавився Сергій.

— А я ніяк.

— Ну, а до мене як говоритимеш?

— Ніяк, — повторив Геннадій. — Для чого? Є робота — ми робимо. Щось не те — сигнал шефу. Все гаразд — працюємо далі. Ініціатива не наша.

— Так-так, — Круть і Верть дедалі більше цікавили Горілого. — Що ж може бути не так?

— По ситуації, — обмежився Анатолій таким поясненням.

— А про ініціативу — я не зрозумів…

— Просто все, — Геннадій витяг із кишені куртки конверт, та передавати його Сергієві не поспішав. — Ініціатива карається. Якщо вона не наша, карають теж не нас. Нормальний хід?

Замість відповіді зголоднілий Сергій рішуче простягнув руку по конверт. Там лежала пачечка фіолетових банкнот по п’ятдесят гривень. Швидко порахував — двадцять папірців, себто одна тисяча, за нинішнім курсом — десь так баксів сто з невеличким гаком. Негусто, якщо йдеться про оперативні витрати.

— Це все? — перепитав про всяк випадок.

— Це — тобі, — розмито відповів Анатолій. — Треба ще — кажи. Тільки пояснюй, для чого. Раптом питання без грошей вирішити простіше.

— А хазяїн у вас не щедрий, — присвиснув Сергій.

— Свистіти не треба, — зауважив Геннадій. — Грошей не буде.

З іншої кишені на світ Божий явився мобільник, не новий, але Гена тут-таки, на очах у Горілого, вставив у трубку нову сім-картку, звірившись із якимось папірцем, написав номер, передав Сергієві:

— Це службовий. Дзвінки лімітовані, не треба захоплюватись розмовами. Краще нам казати, що треба дізнатися, або домовлятися про особисту зустріч.

— Н-да, весело з вами, капітошками, — Сергій спробував пожартувати.

— Як-як? — перепитав Анатолій.

— Ніяк, — відмахнувся Горілий, ховаючи конверт із грішми в кишеню куртки. — У вас дитинства не було хіба? Мультиків не бачили? Казок не слухали?

Не почувши нічого у відповідь, Сергій поцікавився, як дзвонити Нікітину, і за кілька секунд уже вітався з роботодавцем:

— Ранок добрий. Я просто в шоці від ваших васалів, пане Нікітин.