Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Перша: шлюб Коваленки взяли не в Конотопі, чотири роки тому Микола запропонував тоді ще нареченій Галі зібратися і поїхати на кілька років у Шостку, де в нього намалювався перспективний партнер і маленький, менший, ніж тут, зате стабільний бізнес та, головне, можливість купити хату, а про окремий будинок Галя мріяла — це так подруга твердить — із пелюшок. На думку самої подруги, усе набагато простіше: Коваленко підозрював, що Позняков може відбити в нього наречену, і просто евакуював її з Конотопа. Сам же Позняков, хоч і гарний хлопець, тоді якось не зміг розкрутити бізнес.

Друга: будинок у Конотопі, зручніший, ніж у Шостці, подружжя купило після наполегливих прохань Галини. За кілька років вона, за її словами, в Шостці мало не здуріла і хіба мохом не поросла. Та й сам Коваленко вже хотів повернутися назад, у Шостці все йшло хоч і стабільно, але там стало затісно для його бізнес-проектів. Але, вбухавши гроші в будинок, Микола по грошах вийшов у «нуль», бізнес почав із кредитів, і так, позичаючи-перепозичаючи, заліз у борги до банку «Слобода».

Третя: чоловік, із яким зараз живе сама подруга Галини Коваленко, — юрист. Це вона познайомила свого приятеля з Галиною, і за якийсь час та подзвонила йому напряму, попросила зустрітися, і результатом цієї зустрічі стало оформлення документів, відповідно до яких будинок був записаний на Галину Коваленко — чоловік нотаріально завірив дарчу. Згідно з документами, формально будинок належатиме Галі лише по смерті Миколи. Поки Коваленко живий-здоровий, він може в будь-який момент відкликати дарчу. «Для чого все це треба?» — «А ви хіба з дуба впали, Сергію? Там є якісь юридичні запутки-закрутки, за якими Коваленко, навіть маючи у приватній власності будинок, для банку за законом власником не є. Арештувати його нерухомість ніхто не має права. Машина теж на жінку переписана, він по довіреності їздив, сам на себе її оформив. Далі не ясно?» — «Ясно, ясно. Взяти з нього нема чого, фірма за документами — банкрут або стрімко наближається до банкрутства. Але в усіх так, криза ж. Він себе убезпечив від наїзду про всяк випадок». — «Бачите, розумієте. Тільки це не Коля, царство йому небесне, придумав, а Галка ідею підкинула». — «А Галка сама додумалася?» — «Я вам нічого не говорила, Сергію. Бо ми трошки той, посварилися були, ще подумає чого…»

На цьому розмова закруглилася, жінка поквапилася додому, Горілий іще зостався, попросив принести кави — ніч попереду обіцяла бути насиченою. Дочекавшись замовлення, закурив і підбив перші підсумки. Вони ж, сподівався Сергій, будуть у цій справі останніми.

Якщо вдасться якимось боком пристебнути до цієї історії пророчицю Олесю.

Хоча він уже навіть здогадувався в загальних рисах, яким саме: бракувало деталей, та він сподівався почути їх від безутішної вдови та її вірного друга.

— Ми з вами вже знайомі, — нагадав Горілий.

Галина не поспішала пускати незваного вечірнього гостя всередину, навпаки — посунула на Горілого, змусивши відступити на кілька кроків, і сама вийшла на ґанок, не зачинивши, проте, по собі двері.

— Чого вам? — удова намагалася бути грубою, та це в неї дуже погано виходило.

— Ви ще прийняли мене за бандита. Нажалілися дядям-міліціонерам.

— А ви хто? Знову приходите проти ночі…

— Ну, до ночі ще далеко, тільки по дев’ятій. Позняков удома зараз?

— Хто?

— Галино, мені ніколи.

Горілий зараз казав чисту правду: мов гончак, відчувши близькість загнаної дичини, він хотів одним махом покінчити з усім, бо на повірку робота виявилася не аж такою складною, а відповідь на задачку стояла в кінці задачника, тільки ніхто не вправився туди зазирнути.

— То йдіть у своїх справах! — вдова рішуче ступила назад, тепер уже намірившись зачинити двері, але з іншого боку.

— Галино, в мене правда замало часу. Ви обізвали мене бандитом, то на вашій совісті. Тільки вас повинно інше хвилювати: до кого б я не належав, головне — не до правоохоронних органів. Бо в іншому разі з вами б уже давно бесідували не тут і не так. Ще раз: Позняков удома?

— Я тут!

Із-за спини вдови виступив друг сім’ї. Якщо він не стояв поруч, то мусив занепокоїтися, з ким це його подруга так довгенько бесідує, тримаючи гостя, хай хто б там з’явився, на порозі.

— Дуже добре. Як я встиг зрозуміти, Позняков, ви давали Галині дуже багато корисних порад. Може, дасте ще одну — хай вислухає мене зараз мовчки? І ви заодно послухайте, вас це теж стосується.