Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Отакої! Чого це твій татусь розщедрився? А як там стосовно волі? Ще й досі випасає тебе на повідці?

— Певна річ. Тільки мені його, якщо чесно, просто шкода. От я й не воюю.

— Як зворушливо, — вона кивнула на чашку недоторканої кави, — пий давай.

Танька палко обійняла мене, запевняючи, що страшенно скучила.

Віра досить холодно, досить очужіло дивилася в якийсь незрозумілий проміжок між нами. І тієї ж миті, коли вона, мов серфінгіст із реклами, що підноситься назустріч хвилі, яка мчить на нього, плавно перемістила свій погляд з вершини гребеня на небо (тобто на щось, або, точніше, на когось, хто, схоже, вже кілька секунд стояв у мене за спиною), тієї ж миті я відчула, як мій байдужий палець було підхоплено…

…Як чиясь рука доторкнулася до моєї руки, підхопила мій палець, несильно потягла до неба.

— Ну, звісно, я так і думав. Ай, ай, ай, — у мене побіліли щоки й перехопило подих.

— Краса жінки, — весело мовив Альхен, — починається з манікюру! Скільки разів я тобі про це казав?

— А, це ти… — буркнула я, висмикуючи руку, — мені й так подобається.

Лак, взагалі, був страшний, яскраво-червоний, але стійкий і все ніяк не хотів остаточно злущуватися, залишав посеред кожного нігтя по кривій смузі.

— Ну, привіт, Левеня, — він зняв окуляри, блиснув своїми бурштиново-жовтими зміїними очима.

— Привіт, чудовиську.

— Так… А, ну, власне… — доторк брунатним пальцем до брунатного шраму на брунатних грудях, трохи підняті виглянсовані плечі й опущена, мов у хижака, голова, — із чоловічої точки зору вигляд маєш розкішний. Просто розкішний. Волосся, груди… просто молодець. А ти що, підфарбувалася?

— Де?

Вони з Вірою посміхнулися й перезирнулись:

— Ну, на голові, наприклад?

— Та нічого я не фарбувала!

— Ну, гаразд, це не так важливо, просто волосся в тебе якось посвітлішало в порівнянні з минулим роком. А взагалі, мені чомусь думалося, що ця твоя принадність зникне разом із дитинством, а виявилося, що ні, навіть навпаки. А ось за манікюр тебе варто було б нашльопати.

Я, мліючи, посміхнулася й булькнула кавою, дивлячись на нього крізь пластмасову чашку.

— Ну, а як щодо обмежень і заборон? Блокада, як і раніше, тримається?