Розділ «Черлене вино»

Можливість здійснення цих погроз була тепер для всього світу очевидною: гусити здобували в Європі місто за містом, твердиню за твердинею, добиралися до Польщі. Сигізмунд сам був безсилий, а походу польсько-литовських військ на чехів боявся більше, ніж гуситів. Тому єднав собі короною Вітовта.

Ягайло наполягав, щоб зустріч з гуситами відкласти на пізню осінь, спочатку треба покінчити з коронацією у Вільнюсі. Єпископ Олесницький думав інакше. Хіба королеві не відомо, що Зигмунт Корибутович разом з колишнім луцьким старостою Федором Острозьким присягнули таборитам на вірність? Хіба забув, що вони із своїми загонами під проводом Прокопа Лисого доходили нещодавно до Познаня і Гданська – гнав же король тоді гінців до папи з благанням скликати антигуситський собор. Потрібно спершу знешкодити ближчу небезпеку…

Вслід за легатом прибув від папи ще один посланець. У Базелі-на-Рейні тільки-но почалися приготування до Вселенського собору, а вже на ратуші, на мурах, стінах будинків гусити вивісили листки з маніфестом, який гласить:

«Католицька церква відмовляється провести публічний диспут, боячись, що оголяться усі її гріхи. Гусити воліють вести війну словом, а не мечем, та слова їм не дають. Проте світ уже переконався, що Бог на боці гуситів. Папа, кардинали, єпископи, прелати, пройняті страхом, самі собі готують загибель».

Мартин V повідомив короля, що католицька церква готова прийняти гуситів на соборі й довести їм свою правоту, але до того необхідно вислухати їх у Кракові, щоб мати можливість гідно підготуватися до словесного бою із схизмою на соборі.

Ягайло вислав гінця до познанського підкоморія з наказом за всяку ціну затримати ескорт з короною; Олесницький відправив на Мораву до Прокопа Лисого заложників.

…У посольському залі на Вавелі зібралися професори Ягеллонського університету і весь капітул краківської єпархії. Чекали короля. Його ввели, тримаючи під руки, два лицарі-охоронці. Ягайло – плюсклий, помітно осунутий за останні місяці – сів поруч з Олесницьким. Підвівся єпископ:

– Панове! Ми зібралися тут у тяжкий для нашої держави час. Гусити проникли на наші землі, нам ледве вдалося врятувати Познань і Гданськ. Імператор Священної Римської імперії бездіяльний, він зайнятий більше коронаційними справами відступника Вітовта, ніж згуртуванням сил проти схизматів. Тому апостольська церква поклала на нас священну місію – очистити Чехію від гуситської зарази, не дати поєднатися західній і східній схизмі. Його преосвященство папа Мартин V дав повну владу польському королеві судити зрадників костьолу й відпускати вину іменем Рима. Нині на наш суд прийшли верховоди чеської ребелії, яких ми повинні допитувати у підвалах Вавельського замку. Проте милостивий король погодився їх вислухати. Уведіть кацерів![29]

До посольського залу увійшли вождь таборитів Прокіп Лисий, його соратники Петро Англік і Вільгельм Костка та банітовані в Польщі – небіж короля Зигмунт Корибут і Федір Острозький. Дверники провели їх до лави, що стояла збоку, – наче для підсудних.

Ягайло набундючився, відвів очі, щоб не зустрічатися поглядом із своїм племінником, якого колись, у згоді з Вітовтом, мітив у чеські королі, не думаючи, що незабаром доведеться приймати його як одного з керівників ворожого стану. Адже за нинішню зустріч із гуситами мусив віддати заложникам п'ятьох прелатів – професорів Краківського університету. Олесницький з ненавистю поглядав на Федора Острозького: сьогодні він змушений провадити з ним принизливий диспут, а міг же колись згноїти його у крем'янецькій тюрмі.

Єпископ, не встаючи, звернувся до Прокопа Лисого:

– Найясніший король і капітул краківський милостиво дозволили, щоб ви пояснили, за віщо проливаєте християнську кров.

Вождь гуситів підвівся.

– П'ятнадцять років тому, – сказав він, – Ян Гус просив у Констанці слова. Католицький собор спалив йому вуста вогнем. Нині послідовники Гуса, узявши зброю на захист християнської справедливості, примусили пройнятих страхом верховодів католицької церкви запросити нас на розмову. Ми пам'ятаємо слова Яна, якими він прощався з пражанами: «Як той купець, що має при собі золото, не впевнений за своє життя, так і той, хто Боже слово без лесті проповідує, не може бути в безпеці». Знаємо: ви можете пожертвувати своїми прелатами взамін за наші голови, проте прийшли-таки, мов вівці до вовків, засвідчуючи: ми готові припинити війну.

– Ваше священство, – засовався Олесницький, – ми погодились вислухати ваші вимоги, але не бажаємо слухати проповідей.

– Наші вимоги давно викладені – у чотирьох артикулах. Чи згодна з ними католицька церква?

– Костьол погоджується на другий артикул – причащати всіх християн. Інших прийняти не може. Невже ви справді, без лукавства, вірите в те, що кожен може проповідувати слово Боже, що помазаників Господніх має право судити суд черні, що світська влада зуміє оберегти паству без допомоги церкви? Як ви насмілилися взяти на себе обов'язки апостолів непізнаної Божої справедливості? Адже вчить єдино справедливе вчення Фоми Аквінського, що тільки несвідоме підпорядкування вищим силам є найточнішим регулятором людської діяльності. А ви насмілились поставити себе нарівні з Богом!

– Бог у людині, а не поза нею, – відказав спокійно Прокіп Лисий.

– Це сентенція найбогопротивнішої єресі! – вигукнув професор Анджей з Кокорина. – Ось погляньте, – він показав на дерев'яну скульптуру, що стояла в ніші стіни. – Смерть у простягнутій руці тримає піщаний годинник. Хіба ця фігура не нагадує вам, що самі станете перед найсуворішим і найсправедливішим судом, який каратиме вас за те, що посміли пізнавати таємниці Господні?

– Чому ж цей символ короткочасності земного життя не навіває на вас таких думок? – вийшов з-за лави лицар у панцирі – Вільгельм Костка. – Виходить, що ви, послідовники вчення Фоми Аквінського, якимось чудом таки пізнали непізнане і відаєте про те, що діється на небесі. Ви так упевнено лякаєте нас найвищим судом, немов уже підписали з Богом контракт і дістали дозвіл від нього складати на нас звинувачувальний акт! То скажу я вам: не прикривайтесь лжевченням, бо не Бог вам дорогий, а жадоба до влади і багатства. Я можу дати взірець «справедливості» вашого суду, який ви в порозумінні зі своїм богом чините. Пригадайте собі: колишнього папу Іоанна XXIII, який вів процес над Гусом, теж проголосили непогрішним. Та раптом викрили його у страшних і мерзенних злочинах. Уже не його преосвященство Іоанн, а Балтазар Косса утікав з Констанци, його спіймали, й посадили в ту саму тюрму, де мучився Гус. І що вирішив суд Божий? Пірат і розпусник закінчив свої дні в сані декана святого колегіуму при нинішньому папі Мартині V, а проповідник слова Божого загинув у полум'ї!