Розділ «Черлене вино»

Вони вийшли в дитинець, Івашко підійшов до заґратованої хурдиги біля криниці й гукнув:

– Гей, стража! Відімкніть.

Стражник підбіг до залізних дверей, скреготнув ключем.

– Виходь.

З темної нори муру боязко, поволі вийшов блідий зарослий чоловік; Марія нізащо не впізнала б тепер свого Микиту.

– Відпочив, гончарю? – спитав насмішливо боярин.

– Не дай Боже нікому… – вистогнав Микита.

– Іди тепер до служб, там тебе поголять, у цейхгаузі зброю дадуть і – до намету, в хоругву!

– Боярине…

– Мовчи… Горшками ти здольно воював, побачимо, як келепом орудуватимеш.

– Та я… Та я за всіх… за все!.. І за Мартина теж…

Перед вечором Микита вийшов за браму – в кольчузі, шоломі, з мечем при боці. Ішов до свого намету. На камені сиділа жінка, і скрикнув Микита, уздрівши Марію.

Вона довго приглядалася до ратника, очам своїм не вірила, а потім з плачем припала до мужа.

– Тут не можна, Маріє, не можна, – віднімав Микита жінчині руки і гладив їх. – Я ж воїн, Бог допоміг… А ти йди додому, крути горшки і продавай. Може, мене відпустять на день-два, я буду проситися. Іди.

Він збіг униз на леваду, де стояли намети, Марія довго дивилася йому вслід, а потім пішла дорогою над аркадами – горда, немов княгиня!

Розділ сьомий

Коронація

Після святого Якуба, коли втомлене спекою літо вже улестилося до ласкавої осені, на Вавелі залихоманило. Королеві донесли, що з Відня, минаючи Познань, йтиме ескорт від Сигізмунда з короною до Вільнюса.

Треба було негайно їхати в Литву. Може, ще вдасться мирно вмовити Вітовта незатіювати коронаційного з'їзду. Та ось з Рима прибув до Кракова легат з папським листом. Мартин V велів Ягайлові прийняти гуситських вождів, які вершать свої «прекрасні походи» по Європі, але не перестають добиватися відкритого диспуту з католицькими ієрархами. Папа пропонував вислухати й переконати їх словом, щоб припинили кровопролитну війну. При цьому передав королеві листа вождя гуситів, адресованого Сигізмундові. Проповідник Прокіп Лисий, який перейняв після смерті Жижки гуситську булаву, погрожував імператорові:

«Ми боремося, як відомо вашій імператорській світлості, за чотири артикули. Хай слово Боже приголошується вільно – не лише тими духовними особами, яким папа довіряє місію проповідництва. Хай приймають причастя усі християни – не тільки духовенство. Хай кожен, незважаючи на сан, однаково відповідає перед законом за свої гріхи. Хай духовна влада відділиться від світської. Для захисту цих артикулів ми взялися за меч і не покладемо його доти, доки їх не визнає весь світ. То хай тобі буде відомо, приречений королю, що ми провадимо з тобою війну не задля користі, а ради Христової істини. Раніше ніж позбавиш нас слави, сам станеш ниций, раніше, ніж образиш Христа, сам славу свого імені переміниш на вічну ганьбу перед народами».