Розділ «Черлене вино»

– Ми не виправдовуємо акту розправи над Гусом, – відказав Олесницький. – У його смерті й сьогоднішньому пролитті крові винен імператор Сигізмунд. Ми ж хочемо…

– То чому ви, володарі Польщі, – перебив єпископа Федір Острозький, – єднаєтеся тепер із своїм одвічним ворогом проти слов'ян? А тому, що католицьке засліплення відібрало вам тверезий розум. Замість того щоб брататися з православним світом в ім'я вашого ж спасіння, ви готові піти проти нього з хрестоносцями, уподібнюючись скаженому псові, який кусає того, хто його годував.

Олесницький схопився, напускний спокій покинув його.

– Та як ти смієш, зраднику, звинувачувати святу католицьку церкву в несправедливих діяннях, ти, який поглумився над образом святої Діви Марії у Ченстохові!

– Не поглумилися ми, а зняли з кіота, щоб узяти з собою у Галичину. Не вдалося це нам зробити, а шкода, – русинський-бо маляр малював образ. А вкрав його із скарбця Лева Казимір, коли завоював Львів. – Федір на хвилину замовк, злорадно поглядаючи на Олесницького, який тіпався у безсилій люті. – Погляньте тепер ви на образ, що висить справа на стіні: Ісус наступив на череп Адама, гріх якого спокутував перед людьми. Так і ми наступимо на голови ваші, врятувавши церкву від католицького гріха. Коли ж нам це й не вдасться, усе одно програєте ви, бо приречені єсьте: на другий же день після перемоги над нами на ваші голови опуститься орденський хрест і меч, на Сході самі вдавитеся православними народами, завеликий шматок вкусивши!

Сіпнулася у короля голова, дрібно затрусилася, він повернувся до Олесницького і пропищав:

– Що це за зборище? Ми судимо чи нас судять? У тюрму їх, у темницю!

– Руки стали короткими, вую, – спокійно мовив Зигмунт Корибут. – Ти у змові з папою посилав колись мене до Чехів, щоб я навернув гуситів у лоно католицької церкви. Я намагався виконати вашу волю, за що мене мало не скарав справедливий Жижка. Тепер кажу, Ягайле, я – твій ворог!

Втім, рвучко відчинилися парадні двері, по килимі, простеленому серединою посольського залу, карбував крок до королівського столу рицар у кармазиновій куртці й тісних смугастих штанях. Дзенькнув золотими острогами:

– Ваша світлосте, – відрапортував королеві, – я – гонець від познанського підкоморія.

Король подався уперед усім тілом, Олесницький кивнув слугам, щоб вивели гуситів.

– Найясніший королю, Сигізмундові посли спіймані біля Члухова – на межі Польщі й Пруссії!

– З короною?

– З листами. Корону несуть слідом. Підкоморій відпустив їх без паперів і напівголих. А на горі Тур'я виставив на чати п'ятитисячне військо. Посли з короною не пройдуть.

– Кортеж… Кортеж! – гукнув король. – До Вільнюса!

…За краківськими воротами до Федора Острозького підійшов чоловік у купецькому одязі й подав йому листа.

В Остраві Федір попрощався з Прокопом Лисим і його соратниками. Гуситські вожді рушили на Мораву, Острозький із загоном русинських гуситів – у протилежний бік. Скрадаючись лісами, перелісками й відкритим полем, вони прямували на північний схід.

Свидригайло і Юрша кликали колишнього луцького старосту до столиці Литви.

Осташко Каліграф протягом кількох тижнів намагався усілякими способами пробратися до замку Гедиміна у Вільнюсі, де імениті гості, гаючи час на бенкетах та полюваннях, ждали коронаційних урочистостей. До величної твердині на високій горі, яку омивали з півночі Няріс, а зі сходу Вільна, стража не допускала сторонніх на постріл з лука.

Іноді можна було побачити мисливські виїзди молдавського господаря, який полюбляв товариство перекопських мурзаків; родинні прогулянки дочки Вітовта Софії і її юного сина – великого московського князя Василя Васильовича – у супроводі старого Бориса Олександровича Тверського, який приїхав сюди чомусь із своєю сестрою-красунею княжною Анною; щодня можна було побачити князя Семена Гольшанського, та до нього підступити ніхто не мав змоги – він у товаристві тевтонських комтурів виїжджав з тісних провулків за город на левади над Вільною – справляти герці… Свидригайла чи ж то кого-небудь із русинських князів не видно було ніде, хоча про те, що вони перебувають у замку Гедиміна, знали всі.