Биті є. Гоцик

Жінка насупилася, здивовано зиркнула на Ілію.

— Мене звати Софія.

— Але вчора… тебе звали Міліцою. Міліцою з роду Црноєвичів.

— Вчора ти спав цілісінький день.

— Не може бути! Я пам’ятаю, як розмовляв…

— …Уві сні. Ти проспав майже дві доби, — жінка пішла до столика, заходилася витирати його м’якою льняною серветкою. — Певно, дуже втомився. Я не стала тебе будити, хоча зараз надворі ніч. Час знову вкладатися спати.

— Ніч? Але тут не буває ночі, — Ілія геть розгубився.

— Там, де немає ночі, немає і майбутнього…

Софія дістала з комода важкий фаянсовий таріль, поставила поряд із каструлею — над нею здіймалася прозора, ледь золотава пара. Жінка зачерпнула з каструлі, вилила у таріль черпак гарячого запашного супу.

Ілія ковтнув слину не голоду — ошелешення. Без засторог роздивлявся хазяйку, кімнату… Тут існувало все те, що було й того вечора, коли він наважився постукати у двері будинку, над яким вився золотавий дим. Столик з мармуровою стільницею, комод, свічники… Не вистачало хіба що пласких золотих віддзеркалювачів, що вони кріпилися біля кожної свічки. Віддзеркалювачі щезли. Від того світло у кімнаті враз втратило пекучий блиск, стало м’яким, заспокійливим. Та й обличчя Софії, приголомшливо схожої на Міліцу з роду Црноєвичів, не лякало маскою застиглої вроди. Здавалося, від жінки линуло таке м’яке світло, що воно розливалося кімнатою. Та в куті Ілія помітив дивне доробало, на якому вночі Міліца виплавляла золото.

Підвівся. Пішов до незрозумілого механізму.

— Що це? — запитав хижо, ніби тільки-но підловив Софію на брехні.

— Він приносить мені золото, — відповіла жінка, вказала на шмат зітканої візерункової тканини.

Обережно взяла до рук таріль з гарячим супом, поставила на стіл.

— Це тобі… Скуштуй. Це особливий суп.

Пропозиція скидалася на прохання задовольнитися одноєвровою монеткою після того, як втратив мільйон.

— Дякую, — видушив Ілія. — Не можу…

— Спробуй… Не пошкодуєш, — відповіла Софія зі значенням, наче гаряче вариво мало занурити Ілію у чергову таємничу реальність.

Ілія скривився, взяв ложку, та піднести до рота не встиг.

Двері відчинилися. Поріг переступив високий кремезний хлопець.