Міліца відпила з келиха. Відставила його.
— Виходить, я не розповіла тобі головного, — мовила. — Мій еліксир безсмертя не дає вічного життя всім і кожному. Тільки мені! Бо вбиває одну-єдину мою власну смерть. Якщо ти вип’єш навіть усе, що лишилося, однаково помреш.
— Значить, смертей багато?
— Як і життів! Як і рецептів еліксиру безсмертя. Для кожного він свій — єдиний і унікальний.
Підсунула ближче до Ілії одну з книжечок.
— Можеш прочитати рецепт мого еліксиру. Але він не вб’є твою смерть і не подарує тобі безсмертя.
Ілія зиркнув на непотрібну книжечку. Напружився, вмить протверезів.
— А золото? Невже і золото… тільки для тебе?
— Золото? — Міліца з роду Црноєвичів презирливо розсміялася, поманила Ілію в кут кімнати, де стояло дивне доробало, більше схоже на старовинний ткацький верстат чи прилад для катування.
За годину з невеличкої плавильної печі довгими металевими щипцями витягувала форму з незнайомого Ілії чорного каменю — всередині, у неглибокій, схожій на могильну ямі булькав жовтий розплавлений метал.
Міліца опустила форму в тацю з холодною водою, потримала декілька хвилин, рвучко вийняла, перевернула і кинула на мармурову стільницю — з форми випав довгастий жовтий брусок.
— Бери! — вигукнула.
Ілія ухопив золото так жадібно, що у першу мить не відчув болю, та метал був пекучо-гарячим. Ілія зойкнув, відпустив брусок — пальці вкрилися пухирями.
— З чужим золотом так завжди, — почув голос Міліци. — Воно стає твоїм тільки тоді, коли ще гаряче…
Ілія не зважав. Підхопився, кружляв навколо столика, на якому стигло золото. Дмухав на пальці правиці. Присідав біля мармурової стільниці, вдивлявся: мамо рідна, справжнє золото!
Врешті наважився. Простягнув ліву необпечену руку, одним пальцем обережно торкнувся бруска. Золото вже не обпікало. Ілія затремтів і ухопив теплий брусок.
— Поклади на стіл, — наказала Міліца.
— Ти ж сказала: бери! Ти ж сама… — Ілія притискав брусок до грудей, відступав до ліжка.
— Коли дозволила взяти — не зміг! Тепер поверни.
— Але я спробував узяти… Спробував! Ні! Зумів! Хоч мить, та протримав в руці. Хіба то не рахується? — Ілія наштовхнувся спиною на бильце ліжка, сіпнувся — брусок вислизнув, із дзвоном покотився по підлозі, завмер біля ніг Міліци.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати « Биті є. Гоцик» автора Люко Дашвар на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 69. Приємного читання.