Биті є. Гоцик

— Місяця цілком вистачить, аби домовитися про купівлю, — поспіхом запевнив Ілія.

Ох і справ із власним господарством. Ізідора літала кухнею, дзеленчала мисками-каструлями.

— Іліє! Гоцику! Ви — по продукти до селища. А я посуд перемию, чистої води з потічка наберу. Та зачекайте! Скажу, чого хочу!

Гоцик усміхнувся приголомшено. Твою наліво! І питати зайве: а чи мають виконувати усе, чого Ізідорі заманеться? Мають…

— Ми всього накупимо.

— І квітів. Для тебе, — додав Ілія.

Сунули до найближчого селища кілометри за три від замку, що тільки перед цим оминали його дорогою до дивної споруди.

— Добре, що врешті вдвох, — врешті мовив Гоцик. — Так усе несподівано обернулося. Хоч обмізкуємо, що далі робити.

Ілія зупинився. Серце тьохнуло.

— Я… третій зайвий?

Гоцик розсміявся здивовано.

— Здурів, Іліє? Ти — брат… Ти ніколи не зайвий. Ну… Майже.

Ілія насупився, заялозив черевиком по камінцям на дорозі.

— Ти… любиш її?

Гоцик схилив голову до плеча, зазирнув у Іліїні очі.

— Та-а-ак! — констатував.

Вказав на каменюку при дорозі.

— Сідай. Поговоримо.

А про що базікати? Стали біля того каменя, один на одного не дивляться.

— Ну! — підстьобнув Гоцик Ілію. — Сповідайся…